Читать «З поляками проти Вкраїни» онлайн - страница 2

„Шляхом гіркого й тяжкого досвіду, — писав Тютюник у своїй заяві до ВУЦВК, — довелося мені переконатися, що соціальна контр-революція є одночасно контр-революцією національною. Помалу й для себе непомітно я, як і вся українська еміграція, перетворювався в руках ворогів України на знаряддя проти неї. І останній мій напад на Україну в осени 1921 р. показав мені ясно, що я відограв ролю виконавця темних інтриг польських імперіялістів. Ще один крок — і мені довелося-б спуститися на дно, — відограти ролю свідомого зрадника своєї нації, боротися проти того, що найдорожчим було й є для мене, і боронити ненависне. Таку ролю відограє еміграція, бажаючи догодити своїм хлібодавцям"…

Добровільно ставши в роспорядження Радянської влади, Юрко Тютюник був амністований.

В мемуарах Тютюника ми нічого не змінюємо, нічого не викреслюємо, бо це занадто важливий документ, і ми до його й ставимось якраз, як до документу. Автор, напр., називає петлюрівські військові формування „армією" — ми дозволюємо йому цю забавку, не міняючи на загально прийняте „банди". Зрештою, петлюрівські формування дійсно мали якісь росподіли на дивізії, бригади, то-що мали свою номенклатуру, чини. З цього погляду їх дійсно можна було-б рахувати за військо, а не за банди, коли — б не те, що термін „банда" в нас не стільки стосується форми, скільки змісту.

А про внутрішній зміст „армії" й „війська" сам Тютюник говорить досить неприємні речі.

Чим же важливий для нас цей документ, цей акт обвинувачення?

По — перше, вони виявляють усю зрадницьку ролю українських патріотів, тих, хто задля визволення України від „московських окупантів" продавав її уже найсправжнісіньким окупантам — німецьким, французьким, румунським і польським імперіялістам. Як на фільмі кіно, в мемуарах Тютюника перед нами проходить ціла низка трагікомічних постатів, більшість яких згинуло без усякого сліду. Комічні по суті, по свойому змістові, вони були трагічними для України. Всі ці отамани, підотаман які, сидючи по польських шинках, складали звіти про свої славетні геройства на Україні, вони, ці опереткові, як і сам „уряд" У.Н.Р., герої, коли була можливість, вдиралися на території України, руйнували радгоспи та цукроварні, катували селян і робітників.

А чого варта постать самого Петлюри, отого „маніяка", який „в кожної баби з України питав: „Чи ждуть мене ще на Вкраїні?" Для характеристики недоробленого корснканця з Кобеляк, без трьох хвилин Мусоліні — мемуари Тютюника дають багато цікавого матеріялу.

Та не в тому головна вага їх. Роля польського генерального штабу, польського міністерства закордонних справ і таким чином — польського уряду виступає в мемуарах в досить огидливому вигляді.