Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 9
Ярослав Юрійович Тинченко
Повітроплавання на той час вважалося застарілим різновидом збройних сил, а тому основні зусилля інспекторат Повітряного флоту УНР покладав на розбудову авіації. Згідно з наказом Військової офіції (Військового міністерства УНР) ч. 136 від 30.04.1918 було затверджено існування:
1. трьох управлінь інспекторів авіації (Київського, Харківського та Одеського районів);
2. 8-ми авіаційних дивізіонів, кожний у складі: управління, винищувального, розвідувального та 2-х гарматних загонів;
3. двох авіаційних парків (у Києві та Миколаєві).
Газетне повідомлення від 13 травня 1918 р. про запровадження в українській авіації знаків розрізнення
Пізніше до цього списку додалися Ескадра повітрових кораблів «Ілля Муромець» і Одеська авіаційна школа, початок якій покладено 14 жовтня 1918 р. Слід також згадати, що у складі Українського флоту планувалося створення морської авіації під командуванням морського льотчика Вікторіана Качинського.
Командири авіаційних дивізіонів підпорядковувалися своїм районним інспекторам, ті, у свою чергу, — єдиному інспектору авіації, нарешті, останній звітувався інспектору Повітряного флоту УНР. Формально вважалося, що всі авіаційні дивізіони почали формуватися 1.03.1918.
Загалом тоді існувало кілька різновидів авіації, які найкраще описав у своїх спогадах видатний льотчик Першої світової війни «Червоний барон» німець Манфред фон Ріхтгофен: «Якщо б я не став професійним винищувачем, то, швидше за все, був би піхотним льотчиком. Адже зазвичай відчуваєш задоволення, коли маєш змогу допомогти піхоті, робота якої — найважча. Льотчик може зробити багато що, аби допомогти піхотинцю.
Під час битви при Аррасі я спостерігав цих чудових хлопців. Вони літали над ворогом у будь-яку погоду і в будь-який час на малій висоті та грали зв’язкову роль у діях наших військ. Я можу зрозуміти їх ентузіазм, коли їм доручається завдання. Мабуть, авіатори кричали «Ура!», коли наша хоробра піхота вистрибувала з окопів і билася з ворогом один на один. Багато разів, закінчивши переслідування
Командувач Повітряного флоту у 1918 р. полковник Георгій Горшков, фото 1910-х років.
супротивника, я розстрілював решту набоїв по ворожих траншеях. Можливо, від цього було мало практичної користі, але така стрілянина пригнічує моральний дух ворога.
Був я і льотчиком від артилерії. У мій час вважалося новиною корегувати стрільбу власної артилерії за допомогою бездротового телеграфу. Щоб робити це добре, від авіатора вимагається особливий талант. Я не міг робити цю роботу довго, оскільки прагнув до двобою. Цілком можливо, що саме офіцери-артилеристи стають найкращими льотчиками від артилерії. Принаймні, у них є необхідне знання зброї, якій вони служать. <…>
