Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 11
Ярослав Юрійович Тинченко
Командир винищувального загону 8-го Катеринославського авіаційного дивізіону військовий льотчик Микола Кисилевич поряд зі своїм літаком, 1917 р.
По звільненні Олександра Наконечного інспектором усієї авіації Української Держави став полковник Вячеслав Баранов, щоправда, офіційне затвердження його на цій посаді відбулося 27.08.1918. Він організував вивезення з України на Дон понад 70 літаків та 37 вагонів із цінним авіаційним майном, а врешті й сам облишив українську військову службу і з 26.09.1918 обійняв посаду командира авіаційного дивізіону білогвардійської Донської армії.
Коли до влади в Україні прийшов проголошений гетьманом П. П. Скоропадський, в інспекції Повітряного флоту розпочалася справжня «білогвардійська реакція»: більшість особового складу української авіації ледь не публічно показувала себе складовою частиною білогвардійських військ. Петро Білон згадував про це: «Не дивлячись на те, що деяка частина старшин у штабі були росіяни, все ж там чути було українську мову, не чисту, мішану, але все ж рідну мову. За короткий час авіяція зробила великий поступ, але в серпні мимоволі кидалось в очі, що мільйонове авіяційне майно тане „як віск на вогні". Ми відчували, що щось робиться недобре, і пізніше довідались, що наші начальники з наказу гетьмана відправляють наші літаки і літунів на Дон до Денікіна. Все менше і менше бачимо літунів, зменшується рух у штабі, зменшується в штабі склад старшин, не бачимо ані начальника Повітряної фльоти, пол. Горшкова, ані полк. Гинейка (втікли до Денікіна). На місце начальника Повітр. фльоти призначили полк. Вегинера, який цілком одверто старався допомагати денікінцями. Ми робили всякі перешкоди, тому полк. Вегинер ставився до всіх нас ворожо».
Льотчик Башинський поряд зі збитим ним та поручиком Борисом Губером німецьким літаком «Спад А2», Південно-Західний фронт, 4-те вересня 1916 р.
Керівництво інспекції Повітряного флоту робило спроби реорганізувати українську авіацію за російським взірцем. Так, від початку свого існування кожний дивізіон іменувався за місцем дислокації: Волинський, Подільський, Херсонський, Київський тощо. До складу дивізіонів увіходили загони, які не мали сталого найменування та нумерації. Наказом від 6 серпня 1918 р. затверджено зміни: усі дивізіони та загони отримали наскрізну нумерацію (без назв). Відтепер існували 8 дивізіонів з номерами від 1-го до 8-го і 32 загони. Але цифрування останніх було утруднене, оскільки інспекція Повітряного флоту планувала збільшити кількість загонів у кожному дивізіоні з чотирьох до шести. Таким чином, у 1-у дивізіоні відтепер були загони з номерами від 1-го до 4-го (а згодом мали сформуватися 5-й і 6-й), у 2-му — від 7-го до 10-го (відповідно — 11-й, 12-й) і далі. До всього, тим же наказом частині наявних авіапідрозділів
Української Держави передавалися історичні традиції розформованих на території України навесні 1918 р. авіаційних загонів російської армії. Проте серпневі нововведення затрималися ненадовго, і вже з наступного місяця дивізіони та загони застосовували одночасно старий номер і нову назву (1-й Волинський, 2-й Подільський, 3-й Херсонський тощо).
