Читать «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.» онлайн - страница 8

Легендарні льотчики, що у 1918 р. служили у складі Повітряного флоту УНР, Павло Качан та Іван Лойко, фото 1923 р.

Фото з фондів ЦДАГОУ

10 липня 1918 р., коли остаточно закінчилися бойові дії з більшовиками, льотчики Вноровський, Кротюк, Качан і Веселовський на літаках «Сопвич» №№ 1201 та 8176 дезертирували та перелетіли у розпорядження білогвардійської Добровольчої армії.

База бойової частини у різні часи розташовувалась в Олександрівську, Катеринославі, Слов’янську, нарешті — на ст. Куземовка під Слов’янськом. Сюди ж за наказом від 15 липня 1918 р. було переведено з Києва і весь особовий склад 1-го Українського авіаційного загону.

Українська авіація у1918 р

Після повернення військ Центральної Ради до Києва почалося відтворення української авіації. 9.03.1918 інспектором Повітряного флоту УНР було призначено підполковника Віктора Павленка, однак через невідповідні особисті якості його довелося зняти з посади і 15.04.1918 замінити полковником Георгієм Горшковим — уральським козаком за походженням, одним із перших російських педагогів у галузі військової авіації, який добровільно вступив на українську військову службу. Йому підпорядковувались інспектор авіації, яким з 16.04.1918 був хорунжий Олександр Наконечний, та інспектор повітроплавання — полковник Микола Гинейко.

Урядовець управління інспектора Повітряного флоту УНР Петро Білон згодом згадував про його діяльність навесні 1918 р.: «Розпочались розшуки авіяційного технічного майна, літаків, бомб та ін., а цього майна було досить в 3-му авіяційному парку та в майстернях при Київському Політехнікумі. В майстернях механіки щодня направляли і випускали по одному, а то й два літаки. В березні м. 1918 р. кожного дня можна було бачити, як наші українські літуни літали над Києвом і, звичайно, робили свою призначену роботу» .