Читать «Виклик» онлайн - страница 128

Джеймс Паттерсон

Пітер вирішив випередити її.

— Ні, я не намагався убити Кетрін та дітей.

Бейлі взяла його обличчя руками і ніжно поцілувала в губи.

— Мені просто необхідно було це почути, Пітере. Ти пробачиш мені? Мені так соромно перед тобою.

— Облиш, не виправдовуйся. То в тобі заговорив юрист. І це гідно поваги.

— Ти вибачаєш мені? — спитала Бейлі.

— А ти мені віриш? Бо це дуже важливо.

— Так, вірю, — відповіла вона. — Справді вірю.

Він теж почав її цілувати й міцно пригорнув до себе.

— А тепер, долаючи всі свої первісні та сексуальні інстинкти, я мушу трохи поспати, — сказав Пітер. — Бо завтра буде вкрай напружений день, повір мені.

Розділ 113

Я дивлюся на Нолана Гіта, а він іде до трибуни свідків наче Гарі Купер у фільмі «Рівно опівдні».

Протистояння починається.

Він знає це, я знаю це, вся зала засідань знає це, включно із присяжними. Нолан Tim проти Пітера Карлайла. Один дуже рішучий обвинувач проти одного дуже й дуже кмітливого обвинувачуваного. Хто виграє цей двобій, той зможе виграти й увесь процес.

— Містере Карлайл, з'ясуймо одну річ від самого початку. Доктор Дан сама казала вам коли-небудь, що вона виконувала певну роботу для ЦРУ, чи не казала?

Пітер з готовністю киває головою.

— Так, казала.

Гіт виставляє вказівний палець наче уявний пістоль і обводить ним залу засідань. Це виглядає смішно, і хтось на галерці не втримався й розсміявся. Саме цього ефекту і хотів добитися Гіт.

— Чи казала вам доктор Дан, що вона була чимось на кшталт таємного агента, що подорожує світом, убиваючи диктаторів та знетронюючи уряди? Щось на взір жіночого варіанту Джеймса Бонда?

— Ні, не казала.

— Ага, зрозуміло, — каже Гіт. — Значить, вона казала вам лише про те, що допомагала організувати дослідження з метою визначити вплив різних нейротоксинів на людське серце — так чи не так?

— Так.

— Не дуже схоже на те, чим займаються лицарі плаща та кинджала, еге ж?

Пітер промовчав.

— До речі, про секретну діяльність, містере Карлайл. Ваша поведінка на Багамах викликала у мене чималу цікавість. Агент Пірс засвідчила, що бачила, як ви вийшли з віддаленого бару в Нассау з чоловіком, який кілька хвилин по тому намагався її вбити. Ви заперечуєте, що вона вас там бачила?

— Не знаю, чи бачила мене агент Пірс, але я там дійсно був.

— А що ви робили в тому барі?

Пітер стенає плечима.

— Трохи випив.

— А ви знали, що в Нассау є сімнадцять барів, розташованих набагато ближче до готелю, де ви зупинялися?

— Я намагався уникнути преси й телебачення. Вони мене безжально переслідували, мушу вам нагадати. І досі переслідують. Ви не могли не помітити репортерів біля суду.

— Що то був за чоловік, з яким ви випивали?

— Не знаю. Ні з ким я не випивав.

— Стривайте, щось я не розумію, — звертається Гіт до присяжних. — Ви ж разом вийшли, чи не так?

— Якщо ви маєте на увазі, що ми покинули бар одночасно, то це дійсно так, — каже Пітер. — Я ніколи раніше його не бачив, але цей чоловік сказав, що впізнав мене, бо бачив на екрані. Коли я виходив, то трохи з ним поговорив. Але навіть імені його я не спитав. Я поїхав у один бік, а він — у другий.