Читать «Виклик» онлайн - страница 129

— Ага, а коли агент Пірс поїхала слідом за цим начебто безневинним незнайомцем, він відкрив по ній вогонь. Як ви гадаєте, хто то був?

— Уявлення не маю. Я вже сказав, що не знаю того чоловіка.

— Ага, значить, ви це сказали, так? Сказали «я не знаю». — Гіт схрестив руки на грудях і з удаваним здивуванням похитав головою. — Як же так, містере Карлайл, ви, такий розумний та кмітливий чолов'яга — і раптом не знаєте багатьох речей, про які йдеться на цьому засіданні?

— Я знаю одне: я невинуватий, — емоційно каже Пітер.

— Звісно, — не задумуючись відказує Гіт діловитим тоном. — Доки в суді не доведуть протилежне.

Розділ 114

І після цих слів Гіт вмикає свої потужності на всю котушку. Його питання вилітають безперервними автоматними чергами, а інтонація стає агресивнішою і часом навіть сердитою. Перехресний допит він перетворює на безперервний обстріл, і від збудження та цікавості я аж посунулася на краєчок лави.

— Містере Карлайл, а яким чином на яхті опинилася військова вибухівка, здатна рознести на друзки великий корабель?

— Уявлення не маю, — відповідає Пітер.

— А що ви скажете на таке: чому аварійний маяк човна видав хибні координати, через що пошуково-рятувальна операція Берегової охорони змістилася на сотні миль від фактичного місця катастрофи?

— Моє припущення ось яке: радіомаяк просто схибив.

— Он як? І коли ж таке припущення наверзлося вам на думку? Адже ваш самостійний пошук чомусь почався з тих островів, де яхта затонула насправді. Чим ви це поясните?

Я бачу, що Пітер посміхається з виглядом людини, у якої все під контролем. Лячно думати, що колись мені дуже подобалася ця його усмішечка. Коли я її бачила, то мені ставало затишно і тепло.

Який жах! Соромно навіть згадувати про це.

— Те, що ви називаєте підозрілим, насправді є звичайним здоровим глуздом, — відповідає Пітер. — Навіщо мені здійснювати пошуки в районі, уже обстеженому Береговою охороною?

— Щось мені не зовсім зрозуміло. Тобто, шукаючи свою родину там, де вона, за попередніми даними, не мала бути, ви що — дослухалися до інтуїції? Це була ваша здогадка?

— Скоріше, це називається «без надії сподіватися». Але я припускав також, що якби вони були в якомусь видному місці, то їх давно б уже знайшли.

— І вам страшенно поталанило, еге ж? — саркастично питає Гіт. А потім обводить поглядом аудиторію. — А може, і не дуже.

Раптом ліворуч від мене чується різкий як гавкіт вигук. То протестує Ґордон Ноулз.

— Ваша честь, він намагається залякати свідка!

Суддя Барнет киває на знак згоди.

— Переходьте до вашого наступного запитання, містере Гіт.

— Прийміть мої вибачення, ваша честь. Є ще один не зовсім зрозумілий для мене момент, містере Карлайл. І доктор Дан, і її син Марк засвідчили, що вперше помітили вас у літаку, коли ви пролетіли просто над ними ще вдень. Вони несамовито вам махали, вони гадали, що нарешті їх урятовано. Чому ви не здійснили посадку?