Читать «АМтм» онлайн - страница 114

— Прекрасно, вельмишановний, просто прекрасно! — у голосі чорної звучав неприхований сарказм. — Тільки хто ж це, цікаво, буде розпилювати? Може, ви? Та ви ж у житті не те що пилки механічної, дитячого чепелика в руках не тримали. Теж мені, Джек-патрач знайшовся.

— Та закопати на хуй і всі діла. — Червона теж не вирізнялася зайвою фантазією.

— Закопати? — обізвався чорний. — А прокураторський пес? Та він же покійника за двісті ярдів чує!

— Да, цей урод п'ятиногий не тільки занюхати, а й розкопати може, — погодилася червона.

— То шо, ми так і будемо пургу мести і голяки в офтопі ганяти? — Червоного репліка чорного зачепила за живе.

— Тихше, панове, у мене є план, — чорна зійшла на шепіт, немовби притишеність голосу сама по собі обіцяла якийсь особливий злет корпоративної думки. — Я чула, завтра приїжджає викликаний з-за кордону гість, один єлизаветинець, Guilden Roze, чи якось так, особа керована, безвольна, якою легко маніпулювати. Влаштуймо карнавал і зорганізуймо все так…

…Коли наступного дня з'явився візитер, у замку бушувало свято — костюми, маски, феєрверки, гамір, рух. На новоприбулого ніхто не звертав особливої уваги, тож він, розгублений і здезорієнтований, навіть не помітив, як йому до рук потрапила велика запалена петарда… А далі події розвивалися саме так, як запланувала четвірка картонних можновладців — у розгарі карнавального шалу гість, підштовхуваний і під'юджуваний з усіх боків, керований і обезволений, ошуканий і заморочений, раптом опинився на скраю лісу із сокирою в руках над тілом вбитого підступно принца…

Треба віддати належне бабці Аліції — вона не лише постійно вигравала, але й уміла повернути так, аби гра видавалася щоразу цікавішою, й ідіоти — на яких уже не те що нитки непрограної не залишилося, а вже навіть і душі часто ставилося на кін — ці покручі Ритуалу навіть думки не допускали, аби перервати партію чи встати з-за столу. Тож гра тривала, ба більше — вирувала! пінилася! іскрилася! буяла! палахкотіла!.. Ну, власне — палахкотіла, бо ніхто із захоплених азартом гравців не помітив, як із погаслого сливе каміну викотилася головешка, від якої зайнявся спочатку килим, потім портьєри, меблі, стіни… словом, усе, що могло і не могло горіти, і за якусь хвилину ціла будова річкового вокзалу виявилася охоплена вогнем…

#6: …мабуть, трохи заблукав, бо знову наткнувся на малюків у басейні. Телевізор був вимкнутий — чи то скінчилася трансляція, чи то хлопчаки за час моєї відсутності подорослішали і тепер дивилися його четвертим буддійським способом, хтозна. Зненацька один із них, сумно вдивляючись у чорний екран, сказав приятелеві:

— Знаєш, старий, останнім часом не дає мені спокою одна справа. От зауваж: усі бодай чогось варті дівчата потрапляють до нас уже попсовані. От я і думаю: то хто ж ті мудаки, що позбавляють їх незайманості?

Другий малюк важко дивився на приятеля з-під лоба і, наливаючись марною речовістю тіла, потай намацував у кишені новенький трансформер.

#7: за сьомими дверима таки була лазничка, але, на жаль, зайнята — у ванні плавала посеред жабуриння розпущених кіс прекрасна потопельниця в білій сукні. Гірлянди з лілій та стокроток, із первісток та пустоцвіту, з амелій і омели (а ще з тих дивних квітів, які простий люд воліє називати… «перстом мертвяка» і які ми, люди вчені, спокушені латиною, зовемо Alcea rosea L. var. nigra Cav.) посмертними вінками огорнули тіло.