Читать «Крізь час. Темна Вежа II» онлайн - страница 8

Переглянувши перший том, який ви зараз тримаєте в руках, я зрозумів три прості істини. По-перше, «Стрільця» написала дуже молода людина і в ньому є всі проблеми, притаманні книгам дуже молодих людей. По-друге, він ряснів купою помилок і невдалих місць, особливо у світлі наступних томів. По-третє, «Стрілець» навіть звучав не так, як наступні книги, — чесно кажучи, його було досить важко читати. Надто часто я ловив себе на тому, що вибачаюся за це і кажу людям: трохи терпіння й історія зазвучить на повну силу у «Видобуванні трьох», от побачите.

В одному місці «Стрільця» Роланд описується як людина, що в номерах готелів завжди вирівнює картини, які висять криво. Я й сам такий, і до певної міри саме в цьому й полягає сенс переписування: вирівняти картини, почистити порохотягом підлогу, до блиску вишарувати унітази. В ході цього редагування я виконав чимало господарської роботи й мав шанс зробити те, що будь-який автор хоче зробити зі своїм твором, коли той закінчений, але ще потребує остаточного шліфування й полірування, для того, щоби навести у ньому лад. Щойно ви дізнаєтесь, чим усе закінчиться, як у вас виникає обов'язок перед потенційним читачем — і перед самим собою — повернутися назад і привести все до ладу. Саме це я й спробував зараз зробити, звісно, дбаючи про те, аби жодне доповнення, жодна зміна не видали таємниць останніх трьох романів циклу, таємниць, які я у деяких випадках терпляче приховував протягом тридцяти років.

Перш ніж закінчити свою передмову, мушу сказати кілька слів про молодого чоловіка, який наважився написати цю книгу. Той юнак відвідував забагато семінарів з літературної творчості і надто призвичаївся до ідей, які ці семінари пропагували: письменник пише для інших, а не для себе; мова важливіша, ніж сюжет; невизначеність краща за простоту і зрозумілість, бо вони зазвичай є ознакою недалекого письменника-букваліста. В результаті я геть не здивувався з того, що в дебютній появі Роланда побачив величезну претензію (не кажучи вже про тисячі нікому не потрібних прислівників). Я викинув стільки порожньої балаканини, скільки зміг, і не шкодую про жоден вирізаний шматок. У інших місцях (ними неодмінно виявлялися фрагменти, у яких мене захоплював сюжет і спокуса забути ідеї, запозичені з письменницького семінару, була надто великою) я мав змогу залишити письмо таким, яким воно є, якщо не брати до уваги звичайних правок, які робить кожен автор. Як я вже зазначав у іншому контексті, тільки у Господа Бога все виходить з першого разу.

Хай там як, я не хочу цензурувати чи істотно змінювати хід сюжету цієї книги. Попри всі вади, у ньому є якийсь особливий шарм (так мені здається). Змінити його надто глобально означало б відцуратися од людини, яка першою писала про стрільця наприкінці весни та на початку літа 1970-го року, а цього я робити не хотів.

Що мені насправді хотілося зробити (по змозі, перед тим, як вийдуть останні томи серії), так це запропонувати новачкам оповіді про Вежу, а разом з ними — і давнім читачам, які схотіли б освіжити спогади, — зрозуміліший початок і зробити так, щоб знайомство зі світом Роланда відбулося трохи легше. А ще я хотів, щоб у них була книга, у якій майбутні події передвіщаються краще. Сподіваюся, мені це вдалося. І якщо ви один із тих, хто ще ніколи не відвідував магічного світу, через який пересуваються Роланд та його друзі, маю надію, що ви дістанете насолоду від див, на котрі там натрапите. Найбільше мені хотілося розповісти казку про дива. І якщо вас бодай трохи зачарує аура Темної вежі, я вважатиму свою працю, яка почалася в 1970-му й переважно закінчилася в 2003-му, завершеною. Проте саме Роланд першим укаже на те, що такий проміжок часу насправді важить дуже мало. І взагалі, коли хтось вирушає на пошуки Темної вежі, час втрачає будь-який сенс.