Читать «Крізь час. Темна Вежа II» онлайн - страница 6

Кілька років тому я справив певний фурор серед своїх читачів, запропонувавши їм перероблену й розширену версію свого роману «Протистояння». Тоді я нервувався, і зрозуміло чому: з усіх моїх романів читачі завжди найбільше любили «Протистояння» (на думку найзапекліших фанатів «Протистояння», я міг би спокійно сконати у 1980-му і світ би від цього аж ніяк не постраждав).

Якщо й існує така історія, що могла б позмагатися з «Протистоянням» в уяві читачів Кінга, то, мабуть, це оповідь про Роланда Дескейна та його пошуки Темної вежі. І тут — чорт забирай! — я знову зробив те саме.

Тільки насправді я цього не робив і хочу, аби ви це знали. А ще я хочу, щоб ви знали, що ж я все-таки зробив і чому. Можливо, вас це не обходить, але для мене це дуже важливо, і тому ця передмова — виняток (сподіваюся) з кінгівського критерію дурні.

По-перше, нагадую, що рукопис «Протистояння» зазнав великих купюр, і не через редагування, а через фінанси. (До списку обмежень також додалося переплітання, але я навіть не хочу про це згадувати.) Наприкінці вісімдесятих я поновив виправлені розділи попереднього рукопису. А ще відредагував твір повністю, загалом для того, щоби визнати факт епідемії СНІДу, яка в період між першим виданням «Протистояння» і виходом у світ переробленого варіанта через вісім чи дев'ять років пережила розквіт (якщо це правильне слово). У книзі, що стала результатом цієї праці, було на сто тисяч слів більше, ніж у початковому томі.

У випадку «Стрільця» том оригіналу був тонким, а додатковий матеріал у цій версії становить усього лише тридцять п'ять сторінок, тобто приблизно дев'ять тисяч слів. Якщо ви читали «Стрільця» раніше, то знайдете тут лише дві-три повністю нові сцени. Звісно, борці за чистоту «Темної вежі» (і таких навдивовижу чимало — пошукайте-но в Інтернеті) перечитають книгу знову, і більшість із них, імовірно, зробить це як із цікавістю, так і з роздратуванням. Я розумію їхні почуття, але мушу сказати, що вони хвилюють мене менше, ніж читачі, що ніколи раніше не зустрічалися із Роландом та його ка-тет.

Попри існування палких прихильників, історія Вежі менш відома серед моїх читачів, ніж «Протистояння». Інколи на літературних читаннях я прошу присутніх підняти руки, якщо вони читали один чи декілька моїх романів. Оскільки вони взагалі завдали собі клопоту прийти (часом для цього доводиться наймати няньку й заливати бензин у бак старого седана, що в обох випадках спричиняє додаткові труднощі і витрати), не дивно, що більшість із них піднімають руки. Тоді я прошу їх не опускати руки, якщо вони читали один або більше романів із циклу «Темна вежа». І щойно це прозвучить, як принаймні половина зали обов'язково опускає руки. Напрошується один висновок: незважаючи на те, що я витратив цілу купу часу, протягом тридцяти трьох років (із 1970 до 2003-го) пишучи ці книжки, порівняно мало людей їх читали. Але ті, хто читав, фанатіють від них, утім, як і я сам — у будь-якому разі, досить сильно люблю, бо ніколи не зміг би допустити, аби Роланд потрапив у вигнання — жалюгідний притулок для нереалізованих персонажів (згадайте Чосерових пілігримів на шляху до Кентербері або людей із незакінченого останнього роману Чарльза Діккенса, «Таємниця Едвіна Друда»).