Читать «1Q84. Книга третя» онлайн - страница 4

Онда мовчки кивнув.

— Та ба, вона не підтримувала з кимось дружніх стосунків, вартих уваги, — сказав Усікава. — Здається, не мала ні подруг, ні коханця. На роботі з людьми спілкувалася, але поза нею ні з ким конкретно не дружила. Принаймні, мені не вдалося натрапити на сліди того, що вона з кимось була в приязних стосунках. І чого це вона, молода, здорова, з непоганою зовнішністю, так поводилася?

По цих словах Усікава глянув на чоловіка з «конячим хвостом», що стояв біля порога. За цей час його поза й вираз обличчя нітрохи не змінилися. Його обличчя зроду не мало виразу. І не могло змінюватися. «І взагалі чи є в нього ім'я?» — подумав Усікава. Навіть якщо й немає, то не варто особливо дивуватися.

— Лише ви вдвох насправді бачили Аомаме-сан в обличчя, — сказав Усікава. — І яке ваше враження? Помічалося в ній щось особливе?

Онда злегка хитнув головою.

— Як ви сказали, вона по-своєму чарівна молода жінка. Але не красуня, здатна притягати до себе людську увагу. Спокійна, врівноважена. Начебто твердо впевнена у своїй професійній майстерності. А крім цього, нічим іншим не приваблювала. Враження від її зовнішності якесь невиразне. Не вдається докладно пригадати рис її обличчя. Просто дивина, та й годі!

Усікава знову глянув на Кінського хвоста біля дверей. Подумав, що, можливо, той хоче щось сказати. Але він не збирався розтуляти рота.

Усікава перевів погляд на Голомозого.

— Ясна річ, ви зуміли проаналізувати реєстр телефонних розмов Аомаме-сан упродовж останніх кількох тижнів, чи не так?

Онда хитнув головою.

— Такого ми ще не зробили.

— Раджу зробити. Обов'язково, — усміхаючись сказав Усікава. — Людина телефонує в різні місця і приймає дзвінки звідусіль. Самий аналіз реєстру її телефонних розмов само собою відкриває спосіб її життя. Не є винятком й Аомаме-сан. Роздобути реєстр телефонних розмов якоїсь особи не просто, але цілком можливо. Бо, що не кажіть, завжди знайдеться свояк.

Онда мовчки чекав продовження розповіді.

— Так от, коли я вчитався в реєстр телефонних розмов Аомаме-сан, то з'ясував кілька фактів. З жінками таке буває вкрай рідко, а от Аомаме-сан, здається, не любила вести телефонних розмов. Говорила нечасто й не дуже довго. А якщо іноді траплялися довгі розмови, то вони були винятковими. Здебільшого дзвонила на роботу, але як напівштатна працівниця працювала також з окремими клієнтами, а тому, обминаючи конторку спортивного клубу, по телефону домовлялася з ними безпосередньо про робочі плани. Таких дзвінків нараховувалося чимало. Наскільки я можу судити, вони не викликають підозри.

Усікава зробив на цьому паузу й, оглядаючи сліди нікотину на пальцях, думав про сигарету. Подумки запалював її, вдихав і видихав дим.

— Однак при цьому є два винятки. Перший — дворазовий дзвінок до поліції. Але не за номером 110, а до районного відділу дорожнього руху столичного управління поліції в Сіндзюку. Звідти також кілька разів телефонували до Аомаме-сан. Вона не має власного автомобіля, а поліціанти навряд чи тренуються індивідуально в елітному спортивному клубі. Тому, напевне, в цьому поліційному відділі вона має знайому людину. Хто ця людина, невідомо. Ще одне, інше, мене зацікавило — тривала розмова з невідомого телефонного номера. Дзвінки виявилися односторонніми. Аомаме-сан ні разу не телефонувала. Дізнатися щось про цей загадковий номер мені не вдалося. Звичайно, є телефонні номери, які завдяки певним технічним хитрощам зберігаються у таємниці. Але й до них можна дістатися, якщо докласти зусилля. Однак хто за цим номером ховається, я не встиг дізнатися. Звичайним способом замок у цій справі не відмикається.