Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 12

Біля Седлець розташоване містечко Морди. Крижановський бачив місце, де була спалена понад сто років тому, в 1773 році, парафіяльна уніатська церква. Ніхто її не відбудовує, бо від 1820 року в містечку вже нема жодного уніата, а поляки-католики будують костел з вівтарем на схід. Зі звички, як у церкві. Неподалік Бугу розташоване містечко Константинів (нині село) — церква є, але нема жодного уніата. В Лосицях у 1839–1864 роках латинізувалося приблизно 400 осіб. Це вже поляки — протестують проти закриття царською владою місцевої польської школи. Подібна ситуація спостерігається у Янові, Межиречі, Соколові, Кодні, Білій, у всіх більших містечках Підляшшя. У Білій під час заворушень і антиросійської демонстрації в католицтво перейшло приблизно 50 осіб. Уніатська церква у містечку Радзинь має ще 5 вірних, у трохи більшому Парчеві — сім. Ці свіжоспечені поляки-патріоти ставляться до своєї рідної мови гірше, ніж споконвічні поляки.

Загарбник не встиг ще повністю покатоличити і сполонізувати селян і міщан. Щоправда, сільське населення майже не встає з колін, так само молиться і б'є себе в груди, «лежить хрестом» на католицький зразок, збільшує присутність на латинських відпустах. Але одночасно твердо вимовляє свою назву русин і скоса поглядає на поляка як на свого ворога, який думає про перетягування його у свою віру і до свого народу. Це неважливо, що завжди буде ганебне надбання, за яке не подають руки, важливим є здобуття душі, додаткової овечки до стада. Село продовжує шанувати Покрову, Юрія, Онуфрія, Дмитра, а не Антонія, Міхала, Мацея, Станіслава, Марціна, Боже Тіло.

Наступне століття не поскупилося на страждання новим нащадкам розіп'ятого Підляшшя. Але завдяки вродженому консерватизму пращурів чи, коли хочете, героїзму народу протримались ще на землі предків аж до акції «Вісла». Лише ця варварська операція вирвала з рідної землі руське коріння підляського автохтона. Нібито за співпрацю з Українською Повстанською Армією. Тією, яка заважала вириванню коріння.

Проте якісь рештки цього коріння у надбужанському ґрунті залишились. Бо вже видно на поверхні молоді, зелені пагони. Не дуже численні, але є. Розростуться напевно, але наскільки міцно — покаже майбутнє.

Холмщина в облудній історіографії

Обговорюючи давню історію Підляшшя, ми навели висновки Александра Яблоновського, одного з тих науковців, які відтворюють історичні процеси згідно з історичною правдою. Але є коло істориків, які намагаються інтерпретувати минуле відповідно до потреб. І тоді в історії з'являється момент облуди, який рано чи пізно створює скрутне становище. Цей процес показово відбитий в історії Холмщини, має у польському історичному письменстві глибоке коріння, яке сягає початків польської держави.

Прикладом такого процесу є коротенька, в одне речення, нотатка Нестора у «Повісті минулих літ» про похід Володимира на ляхів у 981 році і захоплення Червенських Гродів. Вона зробила у польській історіографії карколомну політичну кар'єру. І ось коли минуло багато століть, історики прийняли це як підтвердження того, що Червенські Гроди від найдавніших часів належали польським племенам, а отже, автоматично у X столітті увійшли до складу держави Мешка І, завдяки чому Польща отримала на них усі історичні права. Згадка Нестора була крихким доказом, але про докази ніхто не питав, ніхто не підозрював, що назва ляхи могла тоді не стосуватись польських племен, ніхто не звертав уваги на те, що держава Мешка І не могла тоді сягати Червенських Гродів, що в іншому місці Нестор пише: ляхи та інші ляські племена прийшли з-над Дунаю (див. Історія… Т. І. — С. 11). Запис Нестора обернувся для Польщі чудовим здобутком. Якщо перша в історії згадка говорила про відрив цих земель від ляхів, то вони мусили бути з діда-прадіда польськими, і польська держава мала право їх анексувати без огляду на те, хто на цих землях мешкав. Ця засада була основою політики II Речі Посполитої, стимулятором нищівних операцій — партизанських у роки окупації, а на початку «народної влади» — війська, служби безпеки і міліції. І менторських повчань: Тут е Польща, і прошу говорити польською, повторюваних щодня окупантами у таких далеких забужанських повітах, як Дубно, Кремінець, Рівне, Костопіль чи Сарни. Не кажучи вже про Закерзоння чи про Холмську землю.