Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.3» онлайн - страница 10

Повіт Радзинь: поселення Мендзижець, Вогинь, Жиротин, Гусь, Вигнанка, Комарівка.

Повіт Янів: Лосиці, Свори, Островець, Мостів, Хотиці, Гушлів.

Повіт Соколів: поселення Соколів, Рогів, Корчів, Козіради.

У записах видно певні закономірності. Російськомовні, а інколи і польські записи завершувала шаблонна дата, наприклад, 1699 року. Як виняток, вживалося слово год, це свідчить про те, що записи робили українці. У записах з деяких місцевостей налічуються сотні (навіть тисячі) осіб. Наприклад, у Соколові Підляському в 1679 році і в кількох наступних записано понад 40 прізвищ і понад 600 імен типу Боярчук, Балковець, Мочульський, Биковський, Лазовський, Доля, Заткалик, Худик, Сенюта, Харлампович, Старкевич. Адреси із західних територій, записувані спочатку досить часто, зникають з плином часу, а місцевості з-над Бугу залишаються у записах найдовше. Це свідчить про прогресування полонізації.

Тодішнє і наступні покоління приймали унію з великим спротивом, у боротьбі з нею на Підляшші допомагали навіть козаки з Запорожжя. Речниками унії стали члени литовської князівської родини Радзивіллів, які свою резиденцію у Білій Підляській перетворили на головну фортецю унійного руху. У 1628 році князь Александер Людвік Радзивілл відкрив у Білій філію Краківської академії з метою прищеплення підляській молоді польського духу. Пізніше були відкриті монастир і костел святого Антонія, реформатів (1671), монастир василіанів (1690). Місцеве населення протестувало. Знищили костел і замок Радзивіллів, а також навчальний заклад, побили священика і унійних діячів. Подібні виступи відбувались у ближчих і дальших селах, які першими запроваджували унію: у Віторожі, Сворах, Теребелі, Гнойному, Вітуліні, Козірадах у Соколовському повіті. У цих нападах брали участь запорозькі козаки, які від часу облоги Замостя військами Богдана Хмельницького у 1648 році аж до 1657 року постійно влаштовували збройні «прощі» до центру унії. Яблучинські записи наводять цілий список таких подій.

З плином часу унія майже повністю заволоділа Підляшшям. Пізніше більшого значення набрав римо-католицький костел. Це було зумовлене різними чинниками. Серед них — підтримка державними органами, визнання католицьким мучеником Юзефата Кунцевича, якого вбили за переслідування православного населення і тіло якого утримувалось у Білій, встановлення католицького єпископства у Янові Підляському, побудова 9 чоловічих і 4 жіночих монастирів та архімандритства у Кодні над Бугом. У 1864 році на Підляшші й у Холмщині (що утворюють Холмську єпархію) було вже 3 латинських єпископати, 3 латинські семінарії і приблизно 30 католицьких монастирів. Важливі уніатські об'єкти були оточені латинськими монастирями. Важливу роль у полонізаційній діяльності відігравали священики, які походили зі змішаних або суто польських родин латинського віросповідання, але перейшли у східний обряд, бо не хотіли на все життя залишитись неодруженими. Серед уніатів таким був кожний четвертий. Не дивно, що вони йшли у перших рядах полонізаторів. Внаслідок масованого натиску українське населення Підляшшя, у якого жодною мірою не була сформована національна свідомість, поволі перетворювалось у польське населення.