Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 82

Микола Сивіцький

Якщо б цього не вдалось досягти, то треба визнати, що приналежність цієї території, яку значна кількість населення і так вважає українською, є для держави сумнівною, і з цього треба зробити висновки, навіть якщо вони для Польщі болючі. У такому разі, хоч для Польщі є важливим встановлення південно-східного кордону на лінії Карпати — Збруч — Стир і Полісся, не кажучи вже про економічне значення цієї території (сільськогосподарське виробництво, лісове господарство, нафта і газ, а також калійна сіль та інші копалини), краще і безпечніше було б відмовитись від частини цієї території, щоб врятувати другу частину, йдучи на розділення між Польською Державою і автономною українською провінцією, яка не солідаризується з польською державністю, аніж через фальшиве тлумачення самоврядування робити його і надалі запальним вогнищем і підготувати відокремлення цієї території в найкритичніший для держави момент. Тоді цю автономну провінцію належало б вважати такою, що хоче вести самостійне життя, і відповідно вона мусить розраховувати на власні сили.

Ми повинні зважитись на поділ Галичини і Волині, бо не можемо через неправильне розуміння самоврядування прирікати їх на українізацію і добровільно втрачати приблизно півмільйона православних і греко-католиків, які визнають польськість, а тим більше запропастити півтора мільйона поляків римо-католицького віросповідання, що проживають на цій території, не кажучи вже про ту частину руського населення, яке до цього часу не солідаризується з програмою інтегрального українського націоналізму.

Але щоб чітко уявити собі наслідки й умови розділення країни і розселення частини населення, яка солідарна з Польською Державою, і тієї, що солідаризується з українською національністю і державністю, слід пригадати, що треба було б поділити і перенести майже всі релігійні, культурні (фундації) і господарські інституції, щоб забезпечити і права населення, яке залишиться на польському боці, на частину майна інституцій, які переносяться до греко-католицької руської людності.

Далі належить перейти до позитивного зображення, як повинно виглядати самоврядування на території Дистрикту Галичина і

Волинського воєводства. Це неважко, бо згідно з конституцією визнаємо необхідність введення територіального самоврядування на території всієї держави. Якщо це не відбулось перед війною, то причина полягала перш за все в урядовій системі, а по-друге, у ставленні українських національних партій до держави.

На зазначеній території населенню руського походження повинні бути надані рівнозначні права співвласника і співспадкоємця цих земель на засаді мирного співіснування і лояльної співпраці та забезпечення всіх громадянських прав за умови визнання польської державності за власну і єдину державність.