Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 81

Микола Сивіцький

Підставою нашої думки щодо цієї проблеми повинен бути польський державний інтерес, тобто погляд на умови побуту, кордонів, сили, витривалості і значення Польської Держави. Не можемо рівнозначно ставитись до польських держави і народу і українського народу з його державною програмою, хоч як би приязно до нього не ставились. Тому апріорі не можемо запропонувати тій частині руського населення нашої держави, яка хоче утворити Українську державу і хоче в ній жити, тобто приєднати до Української держави частину території Польської Держави, такі самі права, які належать полякам, тобто всім громадянам, які солідаризуються з Польською Державою, люблять її і готові віддати життя на її захист.

Для українців приналежність до Польської Держави є умовною і тимчасовою, тобто злом, яке вони змушені терпіти. Вони не тільки це відчувають, але й відверто демонструють і затято пропагують. Ми ж повинні стояти на позиції територіальної інтегральності Польської Держави і єдності її державного устрою, а це означає, що ми тепер не можемо в її рамках творити автономну провінцію українського народу, бо не укладаємо державну унію з українцями, які проживають у Дистрикті Галичина і на Волині, зрештою, для цього відсутні умови або і вони цього не хочуть, намагаючись утворити власну державу. Руське населення, що визнає свою українську національність, як і те, що не має зовсім національної свідомості, а таких є ще досить багато в Галичині й на Волині, навіть значна більшість, може отримати рівні громадянські права з іншими польськими громадянами, якщо буде твердо стояти на своїй приналежності до Польської Держави і зобов'яжеться вірно і лояльно виконувати свої громадянські обов'язки перед нею. З огляду на спільне походження і співіснування руського і польського населення на цій території від початку історичних часів і вже 6 століть спільного проживання у рамках однієї польської державної організації на території південно-східних воєводств настало таке змішання обох народів, що нині не вдасться провести між ними розмежування, яке б задовольнило обидва народи. Тому ми, поляки, мусимо і надалі стояти на позиції співіснування обох народів на цій території і знайти спосіб подальшого згідного співіснування на основі співпраці.

Однак не можемо підготувати відторгнення цієї території від нашої держави на користь іншої держави через надання цьому співіснуванню такої структурної форми, за якої роль польського чинника, польської мови і культури поступово, але неухильно і в швидкому темпі буде зменшуватись, а зв'язок цієї території з державою через поглиблення попередніх і наростання нових розбіжностей між двома народами буде послаблюватись.

Якщо південно-східні воєводства мають отримати регіональне самоврядування, яке враховуватиме духовні й матеріальні потреби їхнього населення, запевнятиме розвиток мови і культури однаково як польського, так і руського населення, то це самоврядування повинно відповідати старій польській засаді gente Rutheni — natione Poloni, тобто єдиному раціональному принципу визнання руським за походженням населенням, яке нині вважає себе українським, державної польської національності зі збереженням своєї окремої етнічної національності.