Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 80

Микола Сивіцький

Доктора Горбового і 2 гетьманців, колишнього прометеївця Базяка, 4 ОУН-бандерівців і мельниківця вивезено до Рабки. Доктор Горбовий перебував у Рабці до 14.ІХ.41, пізніше був вивезений до Монтелупих у Кракові, звідки був звільнений через хворобу легенів (туберкульоз). Решту звільнено з Рабки 5.ХІ.1941.

У Львові 30 червня 1941 р. утворив український уряд заступник Бандери Стецько (ОУН). Проголошуючи Україну Наддніпрянську і Наддністрянську, 7.УІІ.1941 р. німецька влада закликала український уряд до відкликання проголошень і керівників, які утворили правління на територіях, звільнених від радянської окупації. 9.УІІ було вивезено Стецька і 4 членів уряду до Ораніенбурга, Бандера і Стецько сиділи в Берліні.

Усвідомивши негативне ставлення німців до української справи, ОУН перейшла до підпільних дій. В результаті, коли в жовтні 1942 р. берлінський рейхскомісаріат надіслав до Львова 3 комісарів для вивчення діяльності ОУН, на двох з тих комісарів було вчинено замах, за що німці розстріляли 100 українців у Львові і в провінції. Репресії і подальші арешти продовжувались як протидія підпільній діяльності ОУН. На цей час єдиним угрупованням, яке мало вплив на суспільство, були бандерівці, і вони створили сильну організацію й вишколене військо.

Додаток 16

ПРОБЛЕМА САМОВРЯДУВАННЯ ДЛЯ ПІВДЕННО-СХІДНИХ ВОЄВОДСТВ

[Декларація Трикутника (Партія Людова) з осені 1942 р.]

Останнім часом польська громадська думка активно зацікавилась українською проблемою. У низці статей, опублікованих на цю тему, на перший план висувається не сформована спроба узагальнення проблеми, її нинішнього стану на землях, які належать до Польської Держави, її значення для держави і способи найраціональнішого її вирішення, а передусім турбота про успішний результат боротьби, яку треба буде вести за відновлення незалежності, і бажання досягти порозуміння з українцями таке гаряче, що у ньому переважає надмір добропорядності, яка, здається, далека від реалізму.

Ми читали про потребу загальної амністії для злочинів, скоєних проти держави, армії і польських громадян, і то наперед, як передумову для привернення до себе українців чи навіть як умову, що уможливлює розмови з ними. Потім виник задум національної автономії для українців на всій території, де проживає населення руського походження. Це був настільки ідеалістичний вияв громадської думки, що трудно встояти проти підозри, що вони походили з українських джерел.

Тепер у цих голосах польської громадської думки переважає інший тон. Одночасно і голоси заперечення стають тверезішими, бо ситуація стає серйозною і наближається кінцева фаза війни й боротьби за визволення. Участь у цій боротьбі всього населення держави, а також населення руського походження і мови, є, без сумніву, дуже бажаним, але вважаємо, що, незважаючи на це, не можна так необачно давати занадто далекосяжні обіцянки, які не можуть бути виконані або дотримання яких було б болісною поразкою або гирею при нозі держави. Заплутаність і нещирість пактів з козаками і їх недотримання були для держави не менш шкідливими, ніж козацькі бунти і боротьба з ними. Треба пам'ятати, що психіка галицьких українців нині є дуже подібною до психіки запорізьких козаків. Вину за недотримання умов з ними не повинна нести польська сторона.