Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 213

17 вересня 1939 р. радянські війська вступили на територію Польщі, а в той же час знаменита декларація Молотова мотивувала цей крок, між іншим, турботою про ту частину українського і білоруського народів, яка проживає на території Речі Посполитої Польщі. Відтоді офіційна теза радянського уряду йде тією самою лінією: він стоїть на позиції, що східна частина Польщі є етнічною українською і білоруською територією, що ці народи були в Польщі під гнітом польського націоналізму, оскільки основна маса цих народів живе у Радянському Союзі, де обидва ці народи мають власні окремі федеративні республіки, тому Радянський Союз є природним захисником польських українців і білорусів. Під тими гаслами радянський уряд провів майже безпосередньо після окупації східної Польщі, 22 жовтня 1939 р., вибори до спеціальних «представницьких органів», які — відповідно спрепаровані щодо особового складу — ухвалили звернення до радянського уряду про приєднання цих територій до Радянської України і до Радянської Білорусі. Незалежно від цього радянський уряд уклав договір з німецьким урядом, за яким обидва контрагенти визнали території Речі Посполитої Польщі («колишньої Речі Посполитої Польщі» — як написали) своєю виключною сферою впливів з виключенням втручання інших держав і встановили «прикордонну лінію інтересів» вздовж Бугу і Сяну.

Таким чином, претензії Радянського Союзу спирались на: Ствердження, що Польська Держава упала, а Радянська Українська Республіка і Радянська Білоруська Республіка є її природними спадкоємцями стосовно земель з українською і білоруською етнічною більшістю, 2) плебісцит населення, 3) міжнародний договір, підписаний з Німеччиною.

Перший і третій пункти відпали несподівано швидко, бо після збройної атаки Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 р. радянський уряд був змушений укласти угоду і навіть «пакт дружби» з цим невизнаним ним еміграційним Польським Урядом, тим самим відступивши від свого першого пункту, що Польська Держава впала, а крім того, визнав недійсними всі свої договори з Німеччиною, і тим самим відпав третій пункт.

Але, підписуючи цей «пакт дружби», Радянський Союз не хотів відмовитись від своїх претензій на східні землі Польщі і протягом 1943 р. й на початку 1944 р. в низці офіційних та напівофіційних заяв чітко відновив ці претензії, спираючись на дві передумови: 1) твердження, що національна українська і білоруська меншості в Польщі утискувались, 2) плебісцит 1939 р. На початку 1944 р. введено нові мотиви: що у 1921 р. відмовились від цих земель за Ризьким договором, перебуваючи у вимушеній ситуаци, і, повертаючись до цього періоду, пропонують нам узяти за основу пропоновану майже у той самий час безстороннім англійським чинником так звану «лінію Керзона».