Читать «Історія польсько-українських конфліктів т.2» онлайн - страница 212
Микола Сивіцький
План нашої діяльності мусить враховувати українську психіку поступатися перед силою і рішучістю. Кожний прояв сили і рішучості викликає пошанування і послух, кожна ознака слабкості й нерішучості схиляє до нищення.
Дальші пункти нашої програми — це прагнення до послаблення позиції українців на кожному напрямку, де в сучасних умовах його можна досягти.
Надзвичайна програма не може перебувати у суперечності з програмою тривалого розвитку української проблеми, навпаки, мусить полегшити і підготувати її реалізацію.
У плані надзвичайної діяльності належить урахувати між іншими такі постулати.
А) На внутрішньому відтинку:
1) Виступи крайового представництва уряду перед українським населенням з нагадуванням обов'язків щодо держави і погрозою в разі їх невиконання, а також засудженням усіх антидержавних виступів.
Як уже вище кілька разів згадувалось, українське населення зовсім забуло про свою державну приналежність і зовсім на неї не зважає.
2) В особливих випадках — розсилання КВЦ окремим українцям погроз карними наслідками, а в разі продовження антипольських виступів — вислання і виконання смертних вироків.
Погрози і вироки, застосовані до українців у Краківському воєводстві, дали якнайкращі результати. Їх дія була явно заспокійливою.
3) Політичне роззброєння українських мас через викликання недовіри до їхніх керівних сфер, політичних організацій, демаскування надуживань української інтелігенції, поліції і т. д.
4) Організація самооборони польського населення, надсилання до околиць, де є загроза, збройних підрозділів.
5) Чітке визначення у польській пресі позиції щодо поведінки українців, засудження їхніх злочинів, антидержавної позиції.
6) Утримання від усілякої ініціативи щодо політичних розмов з українськими діячами. В разі ініціативи з українського боку чітке визначення, що умовою і підставою розмов може бути лише беззастережне визнання польської державності на цій території.
Б) На міжнародному відтинку:
Ослаблення української позиції через усвідомлення діячів світової політики фактів тісної співпраці українського суспільства з Німеччиною, що виявлялося між іншим у наборі 80 тисяч добровольців до дивізії СС, сприянні у вбивствах євреїв і т. д.
CA КС PZPR, zesp. 2400/8, sygn. 203/XY-46, s. 124–130.
Документ 52
УКРАЇНСЬКА ПРОБЛЕМА ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЛОНДОНА, ВАРШАВИ I ЛЬВОВА
У момент, коли ми пишемо ці слова, Друга світова війна триває вже п'ятий рік. П'ятий рік гігантської бурі і жахливого збурення, яке з нестримною силою проходить через увесь світ з небаченою швидкістю. Чим довше триває ця буря, тим більше викликає збурення — і тим важче передбачити, якими будуть кінцеві результати на тому чи іншому відтинку. У такий момент нелегко зробити зрілий синтез, але спробуймо вхопити той фрагмент бурі, який нас цікавить у цей момент, певну гарячу справу, намагаймося спіймати радіоприймачем наших почуттів ті струми і ті хвилі, які виявляються у цій бурі.
1.
Розчленування українського населення після Першої світової війни між чотирма державами створювало певні можливості для піднесення української справи на міжнародному рівні і використання її окремими партнерами. Польська політична думка брала цей момент до уваги як у теоретичних дослідженнях (Влодзімеж Бончковський, Адольф і Александр Бохенські), так і певною мірою у реальній політиці (воєвода Юзевський), намагаючись виграти для польського державного інтересу українську справу як потенційно міжнародне питання. Ми не сподівалися, що саме Радянській Росії першій випаде кинути на стіл український козир нам на шкоду.
