Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 84

(2) територіально об’єднане й суспільно згуртоване, якщо не однорідне, населення;

(3) уніфікована економіка з єдиною професійною системою та мобільністю робочої сили в межах всього простору;

(4) єдина, спільна й своєрідна громадська культура, бажано з однією мовою;

(5) набір характерних мітів та колективна пам’ять, з бажано уніфікованою історією; і

(6) однакові права та обов’язки для всіх членів, разом з активною участю громадян у побудові самостійного, і бажано незалежного й суверенного суспільства.

Враховуючи різноманітність критеріїв національної ідентичності, не дивно віднайти низку спроб великої кількості самовизначених «народів» використати націоналістичну програму для реалізації в різний спосіб своїх устремлінь до більшої автономії, єдності та ідентичності. Після повстання «Об’єднаних ірландців» 1798 р. на початку XIX ст. спостерігалося зростання національного опору наполеонівським націонал-імперським амбіціям в Іспанії, Росії та Німеччині, з Сербією та Грецією, що потім підняли повстання проти Османської імперії, скоро відбулося невдале польське повстання проти царизму й успішне домагання утворення бельґійської держави. Окрім того, починаючи з 1810 p., креольські еліти іспанських провінцій досягли значного успіху в розвалі імперії, заснувавши низку держав у Латинській Америці. Суперечливим є питання, наскільки тодішні повстання мали націоналістичний аспект, але з 1820-х років вони безперечно дедалі більше набували полум’яного націоналістичного забарвлення, показуючи ще раз логіку націонал-демократичного розвитку, силу та суспільну користь націоналістичної програми (див. Humphreys and Lynch, 1965; Anderson, 1991: розд. 4).

З плином часу в XIX ст. кількість таких самовизначених націй по всій Європі, а далі і в Азії, збільшувалась, а демократична логіка націоналістичної програми скоро знайшла своє повне вираження в розширенні права участі у виборах (хоча й не без зусиль, регресу і затримок), і залученні до них, як юридично рівноправних громадян, всіх членів національної спільноти. На початку XX ст. настала черга надання цієї можливості жінкам, а наприкінці століття також і повнолітній молоді обох статей. Демократичний масовий націоналізм, здебільшого породжений світовими війнами і сучасною технологією, дедалі більше наповнювався суспільно-економічним змістом і набув революційного розвитку. Однак не можна сказати, що він виник на порожньому місці. Він був логічним продовженням ранішої буржуазної націоналістичної програми, а його витоки ведуть у часи античності та середньовіччя до національного почуття вибраності й особливої місії деяких народів. Велич «народу» та його соціальних і культурних потреб є характерною рисою сучасного масового етнічного націоналізму, повернення до почуття свідомості спільноти ранніх етнічних суспільств і націй в добу античності й середньовіччя, деякі з яких послужили моделями для пізніших націй. Десь біля середини XX ст. такі сучасні «вибрані народи» і їхні масові націоналістичні рухи знайшли своє вираження і пройшли випробування війною, а їхні ідентичності віднайдені в мітах, символах, вартостях і пам’яті про конфлікти, завоювання і опір та вигнання й винищення цілих народів (див. Carr, 1945; Marwick, 1974; A. D. Smith, 1981b).