Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 81

Важливо пам’ятати, що у всьому тогочасному світі переважали етнічні групи. Нації, будь-то династичні, чи створені аристократією та буржуазною верхівкою, були скоріше винятком, навіть після епохи Відродження і Реформації. Приклади Швейцарії, Данії та Ірландії ніде в Європі не розповсюджувались, вже не кажучи про весь світ, аж до появи революційного націоналізму. І не повторювались вони, по суті, в династичних національних державах Західної та Північної Європи, за винятком Польщі, Росії та, протягом деякого часу, в Угорщині. Далекосхідні ж «етнічні держави» Китаю, Кореї та Японії, а також Таїланду, Камбоджі та В’єтнаму й розміщеної західніше сасанідської Персії (насправді ж переважна більшість цих країн мала у своєму складі невеликі, а то й численні меншини), виказували обмаль почуття братерства й недостатньо тривку єдність, щоб збалансувати почуття своєї етнічної несхожості щодо іноземців та бажання зберігати політичну автономію своєї батьківщини. Впадали в очі класове розмежування і відсутність масової участі в релігійних заходах, хіба що за винятком Японії, економічна єдність та правова уніфікація на всіх теренах країн була недостатньою.

Так було і в Японії до пори сегунату Токугава (1603–1868). Починаючи з XVII ст., і вимушеної ізоляції Японії від зовнішнього світу, зростання культури середніх класів і солідарність, що підтримувалась відносно однорідною етнічною належністю Японії та острівним географічним положенням, допомагали пронести почуття вибраності й живили історичне та культурне відродження, яке знаменувало пізнішу реставрацію імператорського правління за доби Мейдзі ісину. Лідери Мейдзі ісину сподівалися не тільки поставити минуле на службу тогодення, а й вишукували місце для сучасності під знаменням сприятливого й славного минулого. До самісінького вторгнення Заходу, яке стало стимулом для реформ, форма і зміст тих змін зумовлювались внутрішнім розвитком Японії за сегунату Токугава, а то й сягали давнини літописної імператорської спадщини. Потім на цих засадах етнічно більш-менш однорідна буржуазна нація після 1868 р. створила підґрунтя для сучасного японського націоналізму (див. Lehmann, 1982; а також пор. Doak, 1997).