Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 119

13

Про роль діаспорних спільнот у міжнародному житті див. Sheffer (1986); а про сучасну розпорошену вірменську діаспору див. Panossian (2000).

14

Тут можна вирізнити два типи «невдалого» націоналізму: неспроможність етнічної категорії або етносу до розвитку сильного націоналістичного руху; і безсилість деяких націоналізмів досягти своїх політичних цілей. За приклад першого типу можуть правити провансальці й копти, тоді як курди й таміли (на сьогодні) доводять другий тип такої «нездатності». Див. А. D. Smith (1983: розд. 9).

15

Про термін «держава-нація» див. Zartmann (1964). Horowitz (1985: розд. 2) змальовує впливи на етнічні групи нових територіальних кордонів, нав’язаних колоніальними державами.

16

Цього підходу тримається Fishman (1980) у своєрідних дослідженнях глибинних зв’язків етнічної належності й мови Східної Європи, які, за його модерністського підходу, насправді мало висвітлюються. Про критику див. A. D. Smith (1998: 159-61).

17

Необхідність такого дослідження зв’язків між поколіннями стала вихідною точкою для John Armstrong (1982: розд. 1) та істориківетносимволістів взагалі.

18

Про інтелектуальну й моральну критику націоналістичної ідеології див. Minogue (1967), Dunn (1978: розд. 3) та Parekh (1995).

19

Декілька, хоча й неповних, досліджень спадщини ранніх націоналістичних філософів див. Baron (1960), Kohn (1965, 1967а та 1967b) та Viroli (1995); пор. також Sluga (1998).

20

Це, звичайно, випливає з обмеженої природи націй; як про це згадує Anderson (1991), будь-коли знайдеться той, хто лишиться поза нацією.

21

Постає питання: чи були «національні комуністичні рухи» рухами національного спрямування, чи існували націоналістичні рухи комуністичного спрямування? Про це див. Kautsky (1962: Вступ та есе Lowenthal).

22

Щодо аргументів, в яких висувається на перший план дедалі більша впливовість бездержавних націй як політичних суб’єктів див. Guibernau (1999).

23

Про іредентизм у європейській історії див. Seton-Watson (1977: розд. 3) та Alter (1989). Про іредентизм і кордони в Африці див. Asiwaju (1985); а про кавказький іредентизм і сепаратизм див. Wright, Goldenberg and Schofield (1996). Про відмінності між іредентизмом і сепаратизмом див. Horowitz (1992).

24

Про ідеї Фіхте, Яна й Мюллера див. Kedourie (1960) та Kohn (1965). Безперечно, ідеї братерства та єдності були першочерговими для патріотів Великої французької революції; див. Schama (1989: розд. 12).

25

Про Гердера див. ґрунтовні дослідження Barnard (1965) та Berlin (1976). Стосовно метафори «національне пробудження» див. Pearson (1993); запровадження академічних дисциплін націоналістичними рухами дослідив A. D. Smith (1986: розд. 7).

26

Націоналістичні міти про походження та занепад націй досліджено в есеях Hosking and Schopflin (1997) та A. D. Smith (1999a: розд. 2). Див. також майстерну статтю Тамаша Хофера про угорську модель «автентичної» селянської культури The ethnic model of peasant cultures’, Sugar (1980).