Читать «Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія» онлайн - страница 118

Энтони Д. Смит

Zeitlin, Irving (1984): Ancient Judaism. Cambridge: Polity.

Zernatto, Guido (1944): ’Nation: the history of a word’. Review of Politics 6: 351-66.

Zerubavel, Yael (1995): Recovered Roots: Collective Memory and the Making of Israeli National Tradition. Chicago, IL, and London: University of Chicago Press.

Zimmer, Oliver (1999): ’Forging the Swiss Nation, 1760–1939: Popular Memory, Patriotic Invention and Competing Conceptions of Nationhood’, unpublished Ph.D. thesis. University of London.

Примечания

1

Детальніший розгляд цих основних термінів див. Zernatto (1944), Snyder (1954) та Kemilainen (1964).

2

Означення націоналізму, в яких він прирівнюється до національного почування, розглянуто Michelat and Thomas (1966), Kohn (1967a: розд. 1) та Seton-Watson (1977: розд. 1).

3

Про стратегію й тактику націоналістичних рухів див. Breuilly (1993) та Esman (1994). Націоналістичні завдання й тактику недержавних націй Заходу досліджено Guibernau (1999).

4

Про аналіз націоналізму, як загалом дискурсивне утворення див. Calhoun (1997); див. також Brubaker (1996).

5

Через брак загального дослідження національної символіки, дуже цінні есеї Hobsbawm and Ranger (1983) та праці Mosse (1975 і 1990). Див. також Hedetoft (1995: Part І, розд. 4) та есей у неперевершеному виданні про «пам’ятні місця» Франції за редакцією Nora (1997—8, особливо Vol. III).

6

Більшість «антиколоніальних» націоналізмів були ідеологічними рухами меншин серед етнічно розмаїтого населення, зібраного разом колоніальними адміністраціями, як у Нігерії чи Індії. І хоча вони не мали національного підґрунтя на кшталт європейського, їхні еліти ставили за мету створити його. То були «нації наміру» (Rotberg, 1967). Див. також Chatterjee (1986).

7

Тут слушне розмежування, до якого вдається Walker Connor (1994: 202), між історичною й усвідомлюваною дійсністю; де бере до уваги не дійсність, а відчуття.

8

Про ідею нації та національний характер, які передували ідеології націоналізму, щонайменше за ціле століття, див. ґрунтовні монографії Kemilainen (1964) та Greenfeid (1992 розд. 1–2).

9

Про важливі концептуальні визначення й проблеми нації див. Deutsch (1966: розд. 1), Rustow (1967) та Connor (1994: розд. 4).

10

Про діаспори див. Cohen (1997). Справді, більшість етносів проживають на своїх власних територіях, оскільки в доновітню добу їх не розділяли кордони. Інші ж етноси проживали як на власній батьківщині, так і за її межами, яку випадку мілетів Османської імперії; див. Armstrong (1982: розд. 7).

11

Про ці визначення див. A. D. Smith (1986: розд. 2; 1991: розд. 1). Див. також Motyl (1999: розд. 4–5).

12

Нації це не просто делокалізовані й політизовані форми етносів, як стверджує Akzin (1964); етноси, щонайперше, можуть прибрати політичної форми етнічних держав. Нація відрізняється від етносу радше типом (громадської) культури, (єдиною, територіальною) економікою та правовим устроєм (єдиними правами й обов’язками для всіх представників). Розгляд цих питань див. у A. D. Smith (2000а: розд. 3) і далі в розділі 5.