Читать «Постріл» онлайн - страница 9

— Можна сказати й так, — знову не став сперечатися Славка.

— Ходімо! — сказав віолончеліст, сходячи на естраду.

— Зачекаєш? — спитав Славка.

— Зачекаю, — відказав Миша.

Заграв оркестр.

Юра й Люда підвелися й змішалися з натовпом танцюючих.

Навроцький видобув з кишені конверт, поклав на стіл, прикрив карткою меню, клацнув кришкою портсигара, розм'яв цигарку, закурив, кинув сірник у попільничку, відкинувся на спинку крісла, глибоко затягнувся й навіть не обернув голови, коли до столика підсів Красавцев.

Навроцький підсунув йому портсигар, ледь підняв картку меню. Красавцев дістав цигарку, вийняв з-під меню конверт, поклав у кишеню.

— Тут уся сума?

— Можете не перелічувати. Коли я одержу наступну партію?

На брезклому, червоному від горілки обличчі Красавцева з'явився звичайний для хабарника вираз неприступності.

— Через тиждень, не раніше, і без знижки на брак і третій сорт.

— Чому?

— Зимін має намір особисто перевірити брак і сорт, стурбований, що його дуже багато.

— З ним не можна порозумітися?

— Із старих спеців, боїться. Хотів затримати вашу партію, але я встиг відправити її.

— Я встиг відправити її, — спокійно заперечив Навроцький.

Красавцев покосився на нього.

— Якби я не попередив Панфілова…

Навроцький перепинив його.

— Якби я не встиг за півгодини завантажитися, ви попалися б на фіктивному браку й пішли під суд.

Красавцев знову покосився на нього — піжона слід осмикнути.

— Зимін вимагає документи по вашому відправленню.

— Будь ласка, з документами все гаразд, — відповів Валентин Валентинович.

— Якщо в них особливо не порпатися.

— З документами все гаразд, — повторив Валентин Валентинович. — Можете спокійнісінько їх передати. Нехай вивчає. Навіть у себе вдома. Саме так, нехай візьме додому й ретельно ознайомиться.

Оркестр замовк.

— Отже, домовились? — Навроцький натякав, що Красавцев може йти.

Підводячись, Красавцев посміхнувся.

— Ви тут з дочкою Зиміна, якщо не помиляюсь?

— Не помиляєтесь. Можете спокійнісінько передати документи Зиміну в особисте користування.

Повернулися Юра й Люда. Люда сіла, обсмикала сукню, оглянула себе.

— Ну, то як? — запитав Валентин Валентинович.

— Чудово!

Люда вперше була в ресторані. Коли вона йшла сюди, хвилювалася, ніяковіла, їй здавалося, що вона дотикнеться до небезпечного, забороненого, але заманливого боку життя. Тато й мама будуть засмучені, дізнавшись, що вона побувала тут, але ж кортіло, кортіло дізнатися, що воно таке; дізналася, побачила й, можливо, більше не прийде сюди. Нічого особливого — п'ють, їдять, танцюють. П'ють і їдять досить смачно, смачніше, ніж удома, і зовсім інакше. Вона так чесно й скаже: кортіло побачити — побачила; татові й мамі завжди важливо зрозуміти мотиви, вона їм пояснить мотиви: було цікаво побачити. Правда, їй приємно, що й на неї дивляться. Вдома існувала ця тема — Люда-кокетка, з неї за це кепкували, тато часто говорив: «Люда знову видивляється в самовар». Кінець кінцем у кожного є і мають бути вади. Отож Люда подумки домовилася сама з собою, подумки домовилася з батьками.

— У вас знайомі в оркестрі? — запитав Валентин Валентинович.