Читать «Постріл» онлайн - страница 25

І через те, що батька ніхто не шанує, Вітька вперто утверджував себе.

— Дай карбованець, кажу, тобі кажу, дай зараз же, кому кажу?! — бубонів батько.

— Нема в мене карбованця, сказала тобі!

Засукавши рукава, мати прала білизну в дерев'яному кориті.

— Кому кажу?! — ледь варнякав батько, не звертаючи уваги на прихід Вітьки, наче той і зовсім не прийшов.

— Годі, насмоктався, лягай спать! — заявила мати.

— Я борг маю сплатити… Второпала? Б-борг… Б-борг честі, второпала?

Батько комизився, показуючи, що він городський, а мати селючка. Він намагався встати, але захилитався й знову опустився на табуретку.

— Працювати треба, а не борги робити. — Мати сильними руками перетирала білизну в мильній піні.

— Я без… безробітний… Борг честі…

— Не пив би, то й не був би без роботи.

— Робота… Я майстер, дурепа!

— Не майстер ти, алкоголік! Фіранки й ті пропив. Від людей соромно… Хоча б куди провалився з моєї голови, проклятущий алкоголік! Хоча б тебе п'яного, трамваєм задавило!

— Ц-це… Ц-це ти на кого?! — Буров знову підвівся, цього разу втримався у вертикальному положенні. — На кого, питаю, на чоловіка? Чоловіка, котрий, значить, тут є особа… Такі слова?!

Вітька заступив матір:

— Лягай спати, татку!

Він був одного зросту з батьком, але кремезніший і сильніший за нього.

— Ти! Як смієш?!

Батько підніс кулак, але Вітька перехопив його руку.

— Лягай спати, татку!

Зметикувавши, що коли він висмикне руку, то впаде, Буров-батько залементував:

— На батька?! Люди! Народ! Караул! Убивають!

Та люди не відгукнулися: в квартирі звикли до скандалів у Бурових. Жили вони на першому поверсі, лемент було чутно у дворі, але й звідки ніхто не відгукнувся: теж звикли. Вітька тримав батькову руку:

— Не смій її чіпати!

Зарипіли двері, і з'явився Миша, зупинився, мовчки спостерігаючи за тим, що відбувається в домі.

— Тобі чого? — запитав Вітька.

— Є справа.

— Не кликали тебе. Чухрай!

Буров-батько вирвав руку, гепнувся на табуретку, грюкнув кулаком по столу:

— Ні! Не йди, товаришу! Дивись, як син на батька кидається. Дивись, які діти пішли. Колись їх ремінякою, а тепер ні, не маєш права.

— Не вчасно ви прийшли, — зауважила Бурова-мати.

— Не йди! — кричав Буров-батько. — Я їх, паразитів, утриманців, годую, пою… І мене ж, у моєму домі… Куди мені тепер подітися?.. Син — гультяй, хуліган, батька не шанує, на батька кидається… Вбити хоче, смерті моєї жадає…

— Чого на хлопця клепаєш, — сказала Бурова-мати. — Сам ти паразит, нероба. — Вона обернулася до Миші: — Мене вдарити хотів, а Вітя не дав. Хіба син дозволить бити матір?

— Ти навіщо з ним розмовляєш?! — спохмурнів Вітька. — Він хто? Лізе теж! Забирайся геть, чухрай! Сказали тобі!

— Може, й ти зі мною вийдеш? — запропонував Миша.

— Навіщо?

— Поговоримо.

— Нема про що. Кликали тебе? Йди геть!

— Бувай здоровий! Тільки не галасуйте так, на весь двір.

— Не твоє діло! — відрубав Вітька.