Читать «Постріл» онлайн - страница 2

Вітька напружився, готовий до сутички.

— Білка! — вимогливо гукнув Шаринець.

Білка не обізвалась на поклик Шаринця, запитливо дивилась на Вітьку — сильного, сміливого, та ще й такого, що купує пряники.

Шаринець пройшов, усміхаючись, як людина на ринку надто поважна, щоб знатися з такою дрібнотою.

Але дрібнота знала, що Шаринець боїться Вітьки, і це посилювало в них свідомість своєї могутності.

2

На своєму дворі вони теж були господарі. Старші хлопці їх не чіпали, побоюючись Вітьки, ровесники хотіли потрапити до їхньої компанії, але компанії більше ніхто не потрібен: узяти всіх у Крим не можуть. Вони сиділи в затінку восьмиповерхового корпусу. Шнира та Фургон малювали крейдою на асфальті пальми з високою кроною, хвилясте море, чайок, сонце з довгими променями — все це мало зображати Крим. Вітька мовби знехотя бавився фінським ножем і курив цигарки «Наша марка» — єдина витрата з кримських грошей, яку він собі дозволяв. Цигарку одержав також і Паштет. Шнирі й Фургону дали затягнутися. Шнира виказав насолоду, якої ще не відчував, Фургон закашлявся, Білці нічого не дали — дівчатка не повинні курити.

Ідилія урвалася появою двірнички з мітлою.

— Увесь двір розмалювали, шибеники!

Вітька підкинув ніж, вправно спіймав за рукоятку.

— Ой, Вітьку, дограєшся, не минути тобі в'язниці. Тебе не жаль, маму твою жаль.

Вітька симпатично посміхнувся, через це фінка в його руках набула трохи зловісного вигляду.

На четвертому поверсі відчинили вікно. Валентин Валентинович Навроцький провів долонею по підвіконню — чи не запорошилося? Він був у світлому шевйотовому костюмі. До вікна підійшов Юра — його більше не дражнили скаутом, але він мав бундючніший вигляд, ніж до цього: довготелесий, в оксамитовій толстовці, з білим бантом.

— Вітька Буров, він же Альфонс Доде, гроза Арбату, — пояснив Юра, — і його банда: Шнира, Паштет, Білка та Фургон. Паштет і Білка — колишні безпритульні, а тепер бездоглядні. В чому різниця — не знаю.

— Який справді товстий хлопчик Фургон, — погодився Валентин Валентинович, — перегодований.

— Його справжнє ім'я Андрій, прізвище Зимін, батько — інженер на фабриці.

— Син інженера в такій компанії? А чому Альфонс Доде?

— Може, він чимось схожий на Тартарена з Тараскона? Навряд чи… Чому, наприклад, Паштет? Він паштету і в очі не бачив. Усі потенційні карні злочинці починають з того, що прибирають прізвиська.

У дворі з'явився Шаринець, усівся на лавці біля під'їзду, шкірячись споглядав Вітьчину компанію.

— А це справжній карний злочинець, професійний кишеньковий злодій, — сказав Юра.

— Кишеньковий злодій не найпомітніше, але цілком пристойне злодійське ремесло, — сміючись, зауважив Валентин Валентинович.

— Вітьчин конкурент за вплив у дворі.

Підтверджуючи ці слова і демонструючи свою владу, Вітька наказав:

— Фургон, скажи вірш!

— Який?

— Про гарну людину.

Фургон ударив себе в груди:

Рожа брита, Грудь открыта, Брюки клеш, Даешь — берешь!

— Хороший вірш, — похвалив Вітька. — А ще знаєш?