Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 88

— Я подумала, що бажано запастися харчовими продуктами, — сказала Фукаері і вміст вінілових пакетів переклала в холодильник.

Майже все куплене було готове до споживання — досить підігріти на електроплитці. Крім того, Фукаері принесла сухарі й сир, яблука й помідори. Решта — консерви.

— Де електроплитка? — спитала вона, оглядаючи тісну кухню.

— Електроплитки нема, — відповів Тенґо.

Насупивши брови, Фукаері на мить задумалася, але своєї реакції не висловила. Здається, не уявляла собі, що це за світ без електроплитки.

— Дозвольте все це тут залишити, — сказала вона так, ніби визнавала об'єктивний факт.

— Доки? — спитав Тенґо.

Фукаері хитнула головою. Мовляв, невідомо.

— А що з твоїм сховищем?

— Я не хотіла залишатися наодинці, коли щось станеться.

— А що, по-твоєму, має статися?

Дівчина не відповіла.

— Здається, я повторююсь, але тут небезпечно, — сказав Тенґо. — Начебто якісь люди стежать за мною. Що це за люди, я ще не знаю.

— Безпечного місця ніде нема, — сказала Фукаері. І, багатозначно примруживши очі, легко схопила себе за мочку вуха. Що означав такий жест, Тенґо не здогадувався. Можливо, нічого.

— А тому однаково, де перебувати, — сказав він.

— Безпечного місця нема ніде, — повторила Фукаері.

— Можливо, ти правду кажеш, — погодився Тенґо. — Коли перейдено певну межу, то ступінь небезпеки перестає мати значення. Але, так чи інакше, мені доведеться скоро йти на роботу.

— У підготовчій школі.

— Так.

— Я залишуся тут, — сказала дівчина.

— Ти залишишся тут, — повторив Тенґо. — Так буде добре. Тільки не виходь надвір і не відповідай, якщо хтось постукає у двері. І не бери слухавки, якщо телефон задзвонить.

Фукаері мовчки кивнула.

— До речі, що робить Ебісуно-сенсей?

— Учора «Сакіґаке» обшукали.

— Ти хочеш сказати, що у зв'язку з твоїм зникненням поліція провела обшук у штаб-квартирі «Сакіґаке»? — здивувався Тенґо.

— Ви газет не читаєте.

— Я газет не читаю, — повторив Тенґо. — Не маю охоти читати. А тому подробиць не знаю. Але якщо так сталося, то в секті, напевне, зчинився переполох.

Фукаері кивнула.

Тенґо глибоко зітхнув.

— Тож, мабуть, вони ще більше лютуватимуть. Як розворушене гніздо шершнів.

Примруживши очі, Фукаері хвильку мовчала. Напевне, уявляла собі, як рій ошалілих шершнів вилітає з гнізда.

— Мабуть, — тихо відповіла вона.

— Так твої батьки щось зрозуміли?

Дівчина хитнула головою. Мовляв, нічого про це ще не знає.

— В усякому разі, в секті лютують, — сказав Тенґо. — Якби було відомо, що твоє зникнення — трюк, то, безперечно, й поліція на тебе розсердилася б. І воднораз на мене. Через те, що я про все знав, але тебе переховував.

— І саме тому нам треба об'єднати наші сили, — сказала Фукаері.