Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 86

На свято Бон і на Новий рік батько нічого не робив, а тільки відсипався дома. І тоді він здавався занедбаним електричним приладом, позбавленим електричного живлення.

Коли, сидячи у вагоні, Тенґо надумав почитати далі книжку кишенькового формату, то помітив, що забув її в батьковій кімнаті. Зітхнувши, він вирішив, що, мабуть, так і краще. Тим паче що він нічого не запам'ятав би, хоч би скільки її читав. Зміст «Котячого міста» більше підходив до батькової кімнати, ніж для Тенґо.

Краєвид за вікном рухався у зворотному напрямі порівняно з попереднім разом. Темна прибережна залізнична колія, що підступала впритул до гір, невдовзі опинилася серед відкритої промислової зони. Більшість заводів навіть увечері не припиняли своєї роботи. Ліс димарів піднімався в темряві догори й викидав червоне полум'я, немов гадюка довгий язик. Великогабаритні вантажівки не переставали кидати яскраве світло фар на дорогу, за якою чорніло, немов болото, море.

Додому Тенґо повернувся по десятій вечора. У поштовій скриньці не помітив нічого. Коли відчинив двері, то кімната здалася йому набагато порожнішою, ніж завжди. В ній він застав тільки порожнє місце, яке залишив уранці. Сорочку, скинену на підлогу, вимкнену електронну друкарську машинку, западину, залишену під вагою його тіла на обертовому кріслі, гумові ошурки, розкидані по столу. Випивши дві склянки води, Тенґо роздягнувся і заліз у ліжко. Сон не забарився і був, як ніколи останнім часом, глибокий.

Коли наступного ранку, по восьмій, Тенґо прокинувся, то відчув, що став новою людиною. Пробудження було приємним, пружні м'язи рук і ніг очікували здорових стимулів. Настрій здавався таким, як у дитинстві, коли на початку навчального року він розгортав новий підручник. Зміст його залишався невідомим, але провіщав нове знання. Тенґо зайшов у ванну кімнату й поголився. Витер обличчя рушником, побризкав лосьйоном і, знову глянувши на себе в дзеркалі, переконався, що став новою людиною.

Усе, що сталося вчора, від початку до кінця видавалося подіями, побаченими уві сні, а не в реальності. Усе було яскравим, але його обриси поступово набували нереального відтінку. Сівши на поїзд, він вирушив до «Котячого міста» й повернувся назад. Йому, однак, пощастило, що, на відміну від головного персонажа оповідання, зміг сісти на зворотній дорозі в поїзд. Здавалося, події, пережиті в тому місті, спричинили в ньому як людині великі зміни.

Звичайно, його теперішнє становище анітрохи не змінилося. Усупереч власній волі він ступав ногами по небезпечній землі, сповненій клопотів і загадок. Обставини його життя, видно, розгорталися в несподіваному напрямі. Передбачити, що з ним станеться незабаром, він не міг. Однак тепер уже був упевненим, що якось уникне небезпеки.

«Завдяки цьому я нарешті став на відправний пункт», — подумав Тенґо. Хоч визначальних фактів не вдалося з'ясувати, але з батькових слів і ставлення до нього проглянуло щось схоже на правду про його походження. Той «образ», що так довго його мучив і бентежив, не був галюцинацією. Але наскільки точно відображав реальність, Тенґо не знав. Однак це було, можливо, єдиною інформацією, яку мати йому залишила, й сякою-такою підвалиною для його життя — настільки ясними, що він відчув, ніби з його плечей звалився важкий тягар. І тоді, коли той тягар звалився, Тенґо реально збагнув, що над ним досі тяжіло.