Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 78

Незабаром обриси людського тіла на ліжку, ледь-ледь сколихнувшись, явно заворушилися. Очевидно, чоловік міцно спав. Або перебував у стані, схожому на сон. Його м'язи прокинулися, верхня частина тіла підвелася, а свідомість начебто поволі оживала. Тінь випросталась на ліжку й сіла, схрестивши ноги. «Безперечно, це чоловік», — подумала Аомаме.

— Уже пора, — ще раз повторив Голомозий.

Було чути, як чоловік гучно видихнув. Повільно, грудним голосом, наче з дна глибокої криниці. Потім різко, загрозливо, як буревій, що пролітає між деревами лісу, вдихнув. Такі два різні види звуку повторювалися почергово. А тим часом запала тривала мовчанка. Ритмічне й багатозначне повторення цих звуків насторожило Аомаме. їй здалося, ніби вона ступила ногою в незнайому досі сферу. Скажімо, в морську западину або на поверхню невідомого астероїда, звідки нема вороття, якщо навіть туди якось потрапиш.

Потроху очі звикли до темряви. Стало видно тільки до певної віддалі, а далі — ніяк. Поки що зір Аомаме доходив до темного силуету чоловіка. Однак не було зрозуміло, куди він звернув своє обличчя і що бачить. Аомаме впевнилася лише в тому, що він — здоровань і його плечі спокійно, але сильно піднімаються й опускаються у такт з диханням. А воно було незвичним — із особливою метою і функцією, до яких долучався увесь організм. Аомаме уявляла собі, як рухаються — розширюються і звужуються — його лопатки й діафрагма. Звичайна людина так потужно дихати не здатна. Цього можна навчитися лише завдяки тривалому наполегливому тренуванню.

Голомозий стояв поруч з Аомаме в незмінній позі, випрямивши спину й злегка випнувши підборіддя. На відміну від чоловіка на ліжку, дихав неглибоко й швидко. Знітившись, насторожено чекав, коли скінчиться цей ряд глибоких вдихів і видихів. Очевидно, таку процедуру чоловік практикував щоденно для того, щоб привести себе в нормальний стан. Як і Голомозому, Аомаме нічого іншого не залишалось, як чекати її закінчення. Можливо, це був процес, потрібний для пробудження.

Невдовзі, немов робота велетенського механізму, дихання поступово затихло. Інтервал між його етапами мало-помалу подовшав, і нарешті все скінчилося сильним довгим видихом. У кімнаті знову запала глибока тиша.

— Уже пора, — втретє нагадав Голомозий.

Чоловік неквапливо ворухнув головою. Здається, повернув її до Голомозого.

— Можете йти, — сказав він йому. У нього був виразний глибокий баритон. Рішучий, без жодної двозначності. Очевидно, він остаточно пробудився.

Голомозий у темряві злегка вклонився і без зайвих рухів — так само, як заходив — покинув кімнату. Двері зачинились, й Аомаме залишилася наодинці з чоловіком.

— Вибачте, що темно, — сказав чоловік. Очевидно, він звертався до Аомаме.

— Мені однаково, — відповіла вона.

— Темрява мені потрібна, — м'яким голосом сказав чоловік. — Але не турбуйтесь. Шкоди від цього вам не буде.

Аомаме мовчки кивнула. І, згадавши, що перебуває в темряві, сказала: