Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 186

— Відтоді, — відповіла Фукаері. І вказівним пальцем правої руки спочатку вказала на себе, а потім на Тенґо. — Я — перцепієнтка, а ви — реципієнт.

— Perceiver i receiver? — уточнив він. — Інакше кажучи, ти сприймаєш, а я — приймаю. Ти це хочеш сказати?

Фукаері коротко кивнула.

Тенґо трохи скривив обличчя.

— Тобто ти знала, що я реципієнт або маю характер реципієнта, тому й довірила мені переписати «Повітряну личинку». Те, що сама сприймала, передала через мене у формі книжки. Ти це хочеш сказати?

Відповіді не було.

Тенґо повернув скривленому обличчю свій попередній вигляд. І поглядаючи в очі Фукаері, сказав:

— Конкретно ще невідомо, але, здається, приблизно з того часу я потрапив у світ з двома Місяцями. Тільки досі цього не помічав. Не побачив, що Місяців побільшало, бо ні разу серед ночі не дивився на небо. Напевне, так було, правда?

Фукаері все ще мовчала. її мовчанка ширяла в повітрі, немов дрібні порошинки борошна. Порошинки, які щойно розсипав табун метеликів, що з'явився з особливого простору. Якийсь час Тенґо спостерігав, що виписували ці порошинки в повітрі. Йому здалося, ніби він став учорашньою вечірньою газетою. Інформація поновлюється щодня. І тільки він нічого про неї не знає.

— Схоже, ніби причина й наслідок безнадійно переплуталися, — сказав він, узявши себе в руки. — Невідомо, що було раніше, а що пізніше. В усякому разі, ми опинилися в новому світі.

Фукаері підвела голову й заглянула в очі Тенґо. Може, це тільки здавалось, але в її очах ледь-ледь спалахнуло лагідне світло.

— В усякому разі, колишнього світу вже нема, — сказав Тенґо.

Фукаері злегка здвигнула плечима.

— Ми в ньому житимемо.

— У світі з двома Місяцями?

Вона на це не відповіла. Ця вродлива сімнадцятирічна дівчина, міцно стуливши губи, дивилася прямо в очі Тенґо. Як Аомаме на нього, десятирічного, в аудиторії після уроків. В її погляді вчувалася глибина й сила зосередженості. Під таким поглядом Фукаері йому здалося, ніби він скам'янів. Скам'янівши, перетворився на новий Місяць. Малий, здеформований. Невдовзі Фукаері послабила свій погляд. Підняла праву руку й пальцем торкнулася легенько скроні. Наче хотіла прочитати власні таємничі думки.

— Ви шукали ту людину, — спитала Фукаері.

— Так.

— Але не знайшли.

— Не знайшов, — відповів Тенґо.

Аомаме не знайшов, але натомість відкрив світ з двома Місяцями. Бо за підказкою Фукаері порився у своїй пам'яті й тому захотів подивитися на Місяць.

Дівчина трохи послабила свій погляд і взяла в руку склянку з вином. Взявши його в рот, пила, немов щось дорогоцінне, як комаха росу.

— Ти сказала, що вона десь ховається. Якщо це так, то її нелегко знайти.

— Можете не турбуватися, — мовила дівчина.

— Можу не турбуватися, — повторив її слова Тенґо. Фукаері виразно кивнула.

— Тобто ти хочеш сказати, що я зможу її знайти?

— Вона вас знайде, — тихо сказала дівчина. Голосом, схожим на вітер над м'якими травами полів.

— У кварталі Коендзі?

Фукаері задумалася. Мовляв, не знаю.

— Десь, — відповіла вона.

— Десь у цьому світі? - запитав Тенґо.