Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 180

Аомаме найдужче вразило, що зовні Тенґо залишився майже таким, яким був у десятирічному віці. Здавалося, десятирічний підліток просто став тридцятирічним. Але тепер у ньому вже не було нічого дитячого. Статура набагато більша, шия товстіша, риси обличчя дорослої людини. Вираз обличчя багатіший. Рука, покладена на коліно, велика, сильна. Зовсім інша, ніж двадцять років тому, коли Аомаме стискала її в аудиторії початкової школи. Проте атмосфера, яку породжувала його постать, не відрізнялася від тієї, що огортала Тенґо в десятирічному віці. Його міцне, здорове тіло наділяло її природним теплом і глибоким відчуттям душевного спокою. Вона хотіла пригорнутися щокою до його грудей. Дуже хотіла. Це її радувало. Він, сидячи на дитячій гірці, поглядав на небо з таким же запалом, як і вона. «Місяців два. Так, ми можемо дивитися на те саме», — думала вона.

Що робити?

Аомаме не знала, що робити. Поклала бінокль на коліна й міцно — так, що аж нігті вгризлися у шкіру, — стиснула обидві руки. Стиснуті кулаки дрібно тремтіли.

Що робити?

Вона чула, як шалено дихає. Здавалося, що зненацька її організм розривається зсередини надвоє. Одна половина намагалася сприймати той факт, що Тенґо перед її очима. А друга відмовлялася його сприймати й відштовхувала від себе бозна-куди. Переконувала себе, що така річ неможлива. Обидві сили, діючи в різні сторони, шалено змагалися в її душі. Пробували потягнути її кожна у свій бік. Здавалося, ніби от-от м'язи порвуться, суглоби розпадуться, а кістки поламаються.

Аомаме хотіла побігти до дитячого парку, піднятися на дитячу гірку і заговорити з Тенґо. Та що вона йому скаже? Все-таки вона видушить із себе якісь слова. «Мене звати Аомаме. Двадцять років тому я потиснула вам руку в аудиторії початкової школи міста Ітікава. Ви пам'ятаєте?»

Можна так сказати?

Мабуть, можна придумати щось трохи краще.

Інша її половина скомандувала: «Сиди тихо на веранді! Ти вже нічого не можеш. Хіба не так? Ти вчора ввечері уклала угоду з лідером. Жертвуючи власним життям, ти рятуєш Тенґо. Продовжиш його життя на цьому світі. Такий зміст угоди. Вона вже укладена. Лідер уже на тому світі, а ти погодилася віддати своє життя. Тож яка користь з того, що ти зараз зустрінешся з Тенґо й розкажеш йому якусь казку? А якщо він тебе не пам'ятає або пригадає як нещасну богомільну дівчину, то що ти збираєшся робити? Якщо так станеться, то в якому душевному настрої ти вмиратимеш?».

Від таких думок її тіло заціпеніло й дрібно, нестримно задрижало. Здавалося, до самих кісток її пройняло щось схоже на крижаний озноб під час страшної застуди. Якийсь час вона, обхопивши себе руками, тремтіла від цієї холоднечі, але не відривала очей від Тенґо, що сидів на дитячій гірці, поглядаючи на небо. Видно, побоювалася, що як відірве їх, то він кудись зникне.

їй кортіло опинитися в його обіймах. Відчути всім тілом пестощі його великих рук і його тепло. «Хочу, щоб він зігрів мене, — думала вона. — Хочу, щоб забрав від мене крижаний холод у тілі. Хочу, щоб проник у мене й сильно розворушив лоно. Ніби розмішуючи какао ложкою. Повільно, до самого дна. Якби він це зробив, то я готова відразу навіть умерти. Справді».