Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 178

Чого так каучукове деревце її турбує?

«У всякому разі, Тамару, напевне, його береже. Доглядає за ним старанніше, ставиться відповідальніше, ніж я. Він звик піклуватися про все живе, любити його і жаліти. На відміну від мене. Він ставився до собаки, як до себе самого. У вільний час обходив сад старої пані й уважно перевіряв стан кущів. У дитячому сиротинці взяв під свій захист молодшого безпорадного підлітка. Я на таке не здатна, — подумала Аомаме. — я не спроможна опікуватися чужим життям. Я ледве несу тягар власного життя і терплю власну самотність».

Слово «самотність» викликало в пам'яті згадку про Аюмі.

Якийсь чоловік у «готелі для закоханих» прив'язав її наручниками до ліжка й, грубо зґвалтувавши, задушив паском від купального халата. Наскільки Аомаме знала, злочинця все ще не арештували. «Аюмі мала родичів і колег по роботі. Однак залишалася самотньою. Настільки самотньою, що мусила вмерти такою жахливою смертю, — згадувала Аомаме. — А я не могла відповісти на її бажання. Вона хотіла чогось від мене. Безсумнівно. Але я мусила берегти свою таємницю, якою не могла з нею поділитися. З якого це дива вона саме моєї прихильності домагалася? Хоча на світі є також інші люди».

Заплющивши очі, Аомаме уявила собі каучукове деревце, залишене в порожній квартирі.

Чого так каучукове деревце її турбує?

Після того якийсь час Аомаме плакала. «Власне, що сталося? — похитуючи головою, думала вона. — Я забагато плачу». Вона не хотіла плакати. «Чого це я проливаю сльози, згадуючи про непоказне каучукове деревце?» Однак не могла стриматися. Плакала, здригаючись плечима. «У мене вже нічого не лишилося. Навіть жалюгідного каучукового деревця. Усе, хоч трохи дороге, одне за одним зникло. Все мене покинуло. Крім теплого спогаду про Тенґо».

«Треба вже перестати плакати, — переконувала вона себе. — Я зараз усередині Тенґо. Як учені з науково-фантастичного фільму "Fantastic Voyage"». Згадавши його назву, Аомаме змогла трохи поліпшити свій настрій. Вона перестала плакати. Хоч і пролила трохи сліз, але, ясна річ, нічого не вирішила. Доведеться знову ставати колишньою холоднокровною і напористою Аомаме-сан.

Хто цього хоче?

«Я цього хочу».

І вона озирнулася навколо. На небі все ще видніли два Місяці.

— Це своєрідний знак. Раджу часто й пильно дивитися на небо, — пошепки сказав тихоголосий карлик.

— Так-так! — вигукнув Клакер.

І тоді Аомаме раптом помітила, що на Місяці дивиться не лише вона. По той бік вулиці в дитячому парку вона побачила юнака. Сидячи на вершині дитячої гірки, він поглядав у тому напрямі, що й вона. «Той чоловік, як і я, бачить два Місяці, — зрозуміла вона інтуїтивно. — В цьому нема сумніву. Він дивиться на те саме, що й я. Він бачить, що в цьому світі є два Місяці. «Та це не означає, що всі люди на світі можуть бачити два Місяці», — казав лідер».