Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 157

Мабуть, тепер, у свої тридцять, вона зовні сильно перемінилася. Напевне, стала високою, повногрудою, природно, з іншою зачіскою. Якщо покинула «Братство свідків», то по-своєму користується косметикою. Можливо, носить дорогий модний одяг. Тенґо уявляв собі, як вона у костюмі від Кальвіна Клайна, у туфлях на високих підборах жваво йде вулицею. Звісно, це можливо. Адже коли людина росте, то зазнає зовнішньої зміни. Можливо, вона зараз у цій пивничці, але він її не помічає.

Нахиляючи склянку з пивом, Тенґо озирнувся навколо. «Вона недалеко звідси. Туди можна дійти пішки». Так сказала Фукаері. Він довіряв її словам. Якщо Фукаері так сказала, то це можливо.

Однак, крім нього, в пивничці сиділа перед шинквасом молода парочка, схожа на студентів, і, притулившись одне до одного, про щось жваво й щиро розмовляла. Поглядаючи на них, Тенґо, як ніколи, відчув глибоку тугу. Подумав, що в цьому світі він абсолютно самотній, ні з ким не пов'язаний.

Він злегка приплющив очі, зосередився й знову уявив собі аудиторію початкової школи. Цю ж картину він подумки бачив заплющеними очима учора вночі, коли під час громовиці мав статевий акт з Фукаері. Реально, дуже конкретно. Завдяки цьому його спогад, здавалося, став набагато яскравішим, ніж завжди. Так, ніби нічна злива змила з нього пилюку.

Тривога, сподівання і страх розповзлися повсюди в порожній аудиторії і, як маленькі боязливі звірятка, причаїлися — хто де міг. Класна дошка із залишками формул, надламаний шматок крейди, збляклі дешеві штори, квітка із забутою назвою у вазоні на кафедрі, приколоті на стіні дитячі картини, карта світу за кафедрою, запах навоскованої підлоги, погойдування штор, радісні дитячі крики, що долинали з вікна, — усю цю картину Тенґо дуже виразно відтворював у своїй голові. Простежував одну за одною ознаки, задуми й загадки, що в ній містилися.

Упродовж кількох секунд, коли Аомаме стискала його руку, Тенґо побачив багато чого і все це точно, як фотоапарат, закарбував на сітківці. Ця картина, яка допомогла йому прожити наступні десятиліття, сповнені страждань, завжди супроводжувалася сильним відчуттям дівочих пальців. її права рука незмінно підбадьорювала Тенґо, який дорослішав натужно, в муках. «Усе гаразд! Ти маєш мене!» — заспокоювала ця рука.

Ти не самотній.

«Вона переховується», — сказала Фукаері. Як поранена кішка.

Як добре подумати, то це дивовижна випадковість. Фукаері також переховується. З квартири Тенґо не сміє виходити. У цьому кварталі Токіо однаково переховуються дві жінки. Від чогось тікають. Обидві тісно пов'язані з Тенґо. Невже в цьому є спільна причина? Чи це лише випадковий збіг?

Звісно, відповіді не було. Тільки запитання безцільно виринали. Надто багато запитань і надто мало відповідей. Щоразу.