Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 142
Харукі Муракамі
— А може, вам просто щастить.
— Якщо й щастить, то чи довго так триватиме? — сказав редактор.
Подякувавши, Тенґо скінчив розмову.
Поклавши слухавку, він сказав Фукаері:
— Уже цілий тиждень Комацу-сан не ходить на роботу, І не дає про себе знати.
Дівчина нічого не відповіла.
— Схоже, що навколо мене одні за одними зникають люди, — мовив Тенґо.
Фукаері знову нічого не сказала.
Тенґо раптом згадав той факт, що кожного дня поверхня людської шкіри втрачає сорок мільйонів клітин. Вони лущаться і, перетворюючись на дрібні, невидимі оком пилинки, зникають у повітрі. Можливо, ми для цього світу — клітини своєрідної епідерми. Якщо це так, то нема чого дивуватися, що хтось одного дня несподівано зникає.
— Може, наступного разу моя черга, — сказав він.
Фукаері коротко хитнула головою.
— Ви не зможете пропасти.
— Чому?
— Бо зробили очищення.
Кілька секунд Тенґо над цим розмірковував. Але, звісно, ніякого висновку не дійшов. Наперед знав, що не варто думати. Однак зовсім не думати не міг.
— У всякому разі, зустрітись зараз з Комацу-саном я не можу, — сказав Тенґо. — І так само повернути гроші.
— Проблема не в грошах, — мовила Фукаері.
— Тоді, власне, в чому? — запитав він.
Ясна річ, відповіді не почув.
Ще вчора Тенґо остаточно вирішив шукати Аомаме. Якщо він цілими днями наполегливо старатиметься, то, напевне, натрапить на її слід. Та коли взявся до пошуку, то побачив, що ця робота не така проста, як йому уявлялося. Залишивши Фукаері вдома (кілька разів нагадав їй, щоб нікому не відчиняла дверей), він подався до телефонної станції, де міг переглянути телефонні книги всієї Японії. Перегортаючи телефонні книги двадцяти трьох адміністративних районів Токіо, шукав прізвище Аомаме, сподіваючись, що коли не вона, то принаймні хтось з її родичів десь тут мешкає. У них і зможе дізнатися про Аомаме.
Однак у жодній телефонній книзі не знайшлося людини з таким прізвищем. Тенґо розширив територію пошуку до масштабів Токіо з околицями. І там нічого не виявив. Потім у сферу своїх пошуків включив Канто — префектури Тіба, Канаґава, Сайтама… На це витратив багато енергії та часу. Бід перегляду дрібних ієрогліфів у телефонних книгах аж очі заболіли.
Урешті-решт Тенґо зупинився на таких можливостях:
1) Вона мешкає на околиці міста Утасінаї на Хоккайдо.
2) Вона вийшла заміж і змінила прізвище на Іто.
3) Вона не включила свого прізвища до телефонної книги, щоб уберегти себе від чужого втручання в особисте життя.
4) Навесні, два роки тому, вона захворіла на злоякісну інфлюенцу й померла.
Напевне, було й чимало інших можливостей. Адже нерезонно покладатися тільки на телефонні книги. Геть усіх телефонних книг не можна передивитися. До Хоккайдо він добереться хіба що наступного місяця. Тож доведеться шукати Аомаме іншим способом.
Купивши телефонну картку, Тенґо зайшов у будку телефонної станції й подзвонив до початкової школи в місті Ітікаві, яку колись закінчив. Попросив назвати зареєстровану адресу Аомаме — мовляв, для того, щоб зв'язатися з колишніми однокласниками. Люб'язна, видно, нічим не зайнята секретарка переглянула список випускників і повідомила, що позаяк у п'ятому класі Аомаме перевелася до іншої школи, то її прізвище у цьому списку не значиться і теперішня адреса залишається невідомою. Та, мовляв, якщо він хоче, то вона може взнати її тодішню нову адресу. Тенґо відповів, що хоче.