Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 141

— В якому розумінні?

— Не знаю. Сказав лише, що погано почувається. Сказав і поклав слухавку. Відтоді зовсім не давав про себе знати. Я хотів спитати по телефону, як у нього справи, але телефон стояв завжди на автовідповідачеві. Просто біда.

— Комацу-сан має сім'ю?

— Ні, живе сам-один. Мав дружину й дитину, але вже давно розлучився. Так кажуть. Сам нічого не розповідає, тому жодних подробиць невідомо.

— У всякому разі, дивно, що він цілий тиждень не приходить на роботу й лише один раз зателефонував. Правда?

— Бо, як знаєте, він не може похвалитися здоровим глуздом.

Не випускаючи з рук слухавки, Тенґо подумав над цим і сказав:

— Справді він сам не знає, що може витворити. Не визнає загальновизнаних суспільних норм і має свавільну вдачу. Проте, наскільки мені відомо, до роботи ставиться відповідально. Просто не віриться, що в той час, коли «Повітряна личинка» так успішно продається, він, хоч і хворий, кинув на півдорозі цю справу й навіть не підтримує як слід зв'язку з видавництвом. Досі з ним такого не траплялося.

— Це правда, — погодився редактор. — Можливо, варто навідатися до нього додому і все розізнати. У зв'язку із зникненням Фукаері заварилася каша із «Сакіґаке». Можна подумати, що щось таки сталося. Я не думаю, що Комацу-сан, удаючи хворого, не ходить на роботу. Скоріше він зайнятий тим, що десь переховує Фукаері.

Тенґо мовчав. Він не міг сказати, що вона перед ним чистить вухо ватяною паличкою.

— Крім того, він зав'язнув по вуха в історії з тією книжкою. Вона добре продається, але щось його не задовольняє. Так здається не тільки мені, але й багатьом нашим колегам у видавництві… До речі, ви маєте до Комацу-сана якусь справу?

— Ні, не маю нічого особливого. Просто давно з ним не розмовляв, тому й вирішив спитати, як поживає.

— Останнім часом він був дуже заклопотаний. Можливо, перебував під стресом. У всякому разі, «Повітряна личинка» — перший бестселер нашого видавництва в його історії. Цьогорічний бонус — велика для нас утіха. А ви цю книжку вже прочитали?

— Звичайно, прочитав. Як рукопис, поданий на конкурс.

— Справді, ви ж рецензували рукопис.

— Це — добре написане, цікаве оповідання.

— Так, справді з цікавим змістом. Варте того, щоб його почитати.

В цих словах Тенґо причулася зловісна нотка.

— У цьому проявилася його інтуїція як редактора. Твір дуже майстерно написаний. Не сумніваюсь. Навіть трохи занадто майстерно. Як для молодої авторки — сімнадцятирічної дівчини, що зараз кудись пропала безвісти. Та й з редактором не можна зв'язатися. І тільки книжка рухається прямо з напнутими сприятливим вітром вітрилами, як безлюдний «Летючий голландець».

Тенґо промимрив щось невиразне.

А його співрозмовник вів далі:

— Химерна, таємнича історія. Між нами кажучи, у видавництві перешіптуються, що, мовляв, Комацу-сан приклав руку до цього твору, вийшовши за межі здорового глузду. Я в цьому сумніваюся, та якщо це правда, то ми маємо небезпечну бомбу.