Читать «1Q84. Книга друга» онлайн - страница 100
Харукі Муракамі
Машинально стискаючи й розтулюючи праву руку, підняту в повітря, Аомаме прислухалася до чоловікових слів.
А той провадив далі:
— Дотепер
— І ви стали володарем.
Чоловік глибоко вдихнув через ніс і на певний час затримав повітря в легенях. Потім повільно видихнув.
— Я — не володар. Я тільки став чути голос.
— І тепер ви хочете, щоб вас жорстоко вбили?
— Ні, жорстокого вбивства не хочу. Адже зараз 1984 рік і ми перебуваємо в центрі великого міста. Крові не треба. Досить просто забрати в мене життя.
Кивнувши, Аомаме розслабила свої м'язи. Вістря голки все ще цілилося в одну точку на чоловіковій шиї, але вона вже не палала бажанням убити його.
— Ви досі зґвалтували багато молодих дівчат. Дівчат, яким заледве сповнилося десять років.
— Це правда, — відповів чоловік. — Загалом так можна вважати. Якщо виходити із людських звичаїв, то я — злочинець. Мав статевий зв'язок із неповнолітніми дівчатами. Хоча я цього й не бажав.
Аомаме тільки глибоко зітхнула. Не знала, як угамувати бурю почуттів у своїй душі. її обличчя спотворилося, а ліва й права руки, здавалось, домагалися різного.
— Я хочу, щоб ви позбавили мене життя, — сказав чоловік. — У будь-якому розумінні краще, щоб я більше не жив на цьому світі. Мене треба ліквідувати заради рівноваги у світі.
— А що станеться після вашого вбивства?
—
— А хіба можна цьому вірити? — процідила крізь зуби Аомаме. — Можливо, ви — просто сексуальний маніяк, який придумав зручну теорію, аби виправдати свої огидні вчинки. А
— Бачите годинник праворуч на комоді? — не піднімаючи голови, спитав чоловік.
Аомаме зиркнула праворуч. Там стояв невисокий, до пояса, різьблений комод, а на ньому — мармуровий годинник. З вигляду важкуватий.
— Не відривайте від нього очей.
Як велів чоловік, Аомаме, повернувши голову, перевела погляд на цей годинник і відчула, як під її пальцями чоловікові м'язи затверділи, мов камінь. У них зібралася неймовірна сила. І ніби під її дією, годинник знявся над поверхнею комода й завис у повітрі. Піднявшись сантиметрів на п'ять, він дрібно тремтів, ніби вагався, і секунд десять тримався на одному місці в повітрі. Після того чоловікові м'язи втратили свою силу, і годинник, глухо стукнувши, впав на комод — так, наче раптом згадав про земне тяжіння.