Читать «Червона зоря» онлайн - страница 86

Від кого лист і навіщо? Довідатись про це, та ще й негайно, стало мені конечною потребою для заспокоєння. Питати у Вернера не випадало, — він чомусь не вважав можливим сказати мені це, бо ж інакше сказав би й сам, без якихось там розпитувань. Чи не знає чогось Володимир? Ні, каже, що не знає нічого. Я став міркувати, яким би способом дошукатися правди.

Володимир охоче став мені допомагати. Моя цікавість, на його думку, була цілком законною, потайність же Вернера, — безпідставною. Не довго думаючи, він провів справжній трус по кімнатах Вернера та в його медичному кабінеті, але нічого цікавого не знайшов.

— Він, певне, або носить цього листа з собою, або ж подер його й викинув, — сказав Володимир.

— А куди він кидає подерті листи й папери? — спитав я.

— У кошик під столом у кабінеті. — відповів Володимир.

— Добре, тоді принесіть мені всі клаптики, котрі знайдете в тому кошику.

Володимир пішов і швидко повернувся.

— Там нема жодних клаптиків, — заявив він. — Ось лише що я знайшов там: конверт листа, з печатки судячи — сьогоднішнього.

Я взяв конверт і зиркнув на адресу. Земля попливла мені з-під ніг і стіни почали падати на мене..

Рука Нетті!

V. ПІДСУМКИ

Серед того хаосу спогадів і думок, що знявся в моїй душі, коли я побачив, що Нетті була на Землі і не схотіла побачитись зі мною, для мене спочатку виразно повстав лише кінцевий висновок. Він виник ніби сам собою, без жодного помітного логічного процесу, і був цілком певний. Але я не міг обмежитись лише тим, щоб просто якнайшвидше його здійснити. Я хотів також до ладу й чітко вмотивувати його для себе й для інших. Особливо ж не міг я пристати на те, щоб мене не зрозуміла і Нетті, та повважала б за безпосередній порив почуття те, що було логічною потребою, що неминуче випливало з усієї моєї історії. Тому я повинен був перш за все до ладу розповісти свою історію, — розповісти для товаришів, для себе, для Нетті… Ось що породило мій рукопис. Вернер, котрий прочитає його перший — на другий день після того, як ми з Володимиром зникнемо, — потурбується, щоб його було видано, з потрібними, певна річ, для конспірації змінами. Це мій єдиний йому заповіт. Дуже жалкую, що не доведеться потиснути йому руку на прощання…

В міру того, як я писав оці спогади, минуле прояснювалося переді мною, хаос відступав перед певністю і моя роль та вся моя діяльність поставали перед свідомістю якнайяскравіше. В здоровому розумі й твердій пам’яті можу я тепер підвести всі підсумки…

Ніяк не можна сперечатися, що доручена мені справа виявилася мені не до снаги. Де ж лежала причина мого банкрутства? І як можна пояснити помилку гострозорого, глибокого психолога Менні, що так невдало вибрав саме мене для цієї справи?