Читать «Червона зоря» онлайн - страница 84

Володимир колись був робітником. Малої освіти і май же хлопець віком, він був солдатом революції, але солдатом уже випробуваним. Під час одного знаменитого погрому, де безліч товаришів загинула від куль і в огні пожежі, він пробив собі дорогу через юрбу погромників, застреливши їх кілька чоловіка і не зазнавши якимсь чином жодної рани. Потім він довго блукав нелегально по різних містах і селах на невдячній і небезпечній ролі переносника зброї й літератури. Нарешті, земля стала вже надто пекти йому ноги, і він змушений був на деякий час сховатися до Вернера. Про все це довідався я, звичайно, згодом. Але з самого початку я помітив, що юнака дуже гнітить недостача освіти і труднощі самостійної праці без попереднього здобуття потрібної наукової дисципліни. Я почав учити його: справа пішла добре і дуже скоро я назавжди завоював його серце. Далі вже була річ проста. На медичні міркування Володимир узагалі зважав мало і у нас із ним відбулася невеличка розмова, котра спаралізувала суворість Вернера. Оповідання Володимира, газети, журнали й політичні брошури, котрі він потай мені приносив, швидко розгорнули переді мною життя краю за час моєї відсутності!

Революція йшла нерівно і болюче затягувалася. Робітничий клас, виступивши першим, спочатку, завдяки раптовості свого нападу, досяг великих перемог; але потім, не підтриманий в рішучу хвилю селянськими масами, зазнав лютої поразки від об’єднаних сил реакції. Поки робітники накопичували енергію для нового бою та вичікували селянського ар’єргарду революції, між старою поміщицькою владою і буржуазією почалися переговори — спроби сторгуватися і домовитися для спільного придушення революції. Спроби ці проводилися у формі парламентської комедії; вони повсякчас закінчувалися провалом, через непримиренність кріпосників-реакціонерів. Парламенти-іграшки скликалися та брутально розганялися один за одним. Втомлена бурею революції, залякана самостійністю й енергією перших виступів пролетаріату, — буржуазія все правішала. Селянство, в масі своїй цілком революційне, повільно засвоювало політичний досвід, освітлюючи шлях до вищих форм боротьби вогнем безлічі пожеж. Стара влада поруч із придушенням селянства пробувала частину його купити продажем земельних ділянок, але вела всю справу в таких копійчаних розмірах і так безглуздо, що нічого з того не вийшло. Повстанські виступи окремих партизанів і груп щодень то частішали. В країні панував нечуваний ніде в світі подвійний терор — згори й знизу.

Видно було, що країна йшла до нових, рішучих боїв. Але такий довгий і повний хитань був цей шлях, що багато борців устигло втомитися і навіть впасти у відчай. З боку радикальної інтелігенції, що брала участь у боротьбі здебільшого своїм співчуттям, зрада сталася майже поголовна. Та за нею, звичайно, жаліти не було чого. Але навіть серед декотрих моїх товаришів устигли загніздитись нудьга й безпорадність. І цей факт свідчив, яке безмежно тяжке було революційне життя за минулий рік. Сам я, свіжа людина, що пригадувала початок боротьби, але не зазнала потім жодного гніту всіх поразок, — бачив дуже добре все безглуздя цього відспівування революції. Я бачив, як усе змінилося за ці роки, скільки нових елементів приєдналося до боротьби, як безнадійно неможлива рівновага між реакцією й терором. Нова хвиля неминуче насувалася.