Читать «Втрачений скарб. Інший світ» онлайн - страница 9
Григорій Микитович Гребньов
— Цікаво… — задумливо сказав Кортец.
— Яка розкіш! — з захопленням вигукнув Бібевуа, розглядаючи емблему стародавньої титульної сторінки. — А де ж уся книга?
— У мене є надія, що з допомогою цієї титульної сторінки я знайду всю книгу, — багатозначно промовив Кортец.
Він забрав пергамент з рук «професора», коли той спробував одірвати ватманський папір.
— Ви добре заробите, якщо знайдете її. За таку книгу заможні колекціонери дадуть багато грошей, — сказав Бібевуа.
— Наприклад?
— Оцінщиком мене візьмете? — хитро підморгнувши, запитав Бібевуа.
— Візьму.
— Глядіть! Без обману. Ця книга повинна коштувати не менш як сто тисяч доларів. Мій гонорар скромний, два проценти.
Кортец поплескав Бібевуа по спині.
— Я люблю вас, професоре, і тому частину гонорару можу запропонувати вам зараз.
Бібевуа пожвавішав:
— О! Це було б непогано.
Кортец підійшов до дверей і покликав:
— Мосьє Птібо!
Буфетника не довелося довго чекати.
— Професор винний вам три тисячі франків?
— Цілком правильно, мосьє.
Кортец вийняв бумажник і відрахував кілька кредиток.
— Ви більше не боржник пана Птібо, — весело сказав він, звертаючись до Бібевуа.
— Віват, дон Педро Кортец! — вигукнув Бібевуа. — Сподіваюсь, ви тепер не маєте сумніву в моїй кредитоспроможності, мосьє Птібо?
— Сьогодні не маю, а завтра знову сумніватимусь, — відповів Птібо, з іронією і жалістю дивлячись на нього.
— В такому разі, приготуйте мені склянку коньяку, — чемно попросив Бібевуа. — Я підійду до вашої стойки, як тільки закінчу статтю.
Кортец витяг з бумажника ще одну кредитку і подав Птібо.
— Я у великому боргу перед професором і не хочу, щоб він сьогодні був вашим боржником, — сказав він і, потиснувши руку Бібевуа, попрямував до виходу.
В спільному залі Кортец підійшов до групи художників, які сиділи за маленьким столиком. Тут точилася жвава розмова, що перебивалася сміхом, але як тільки Кортец наблизився, за столиком замовкли.
— Сідайте, маестро! — запросив художник з піратською сережкою.
— Ні, я тільки на хвилину, — сказав Кортец. — Але я перешкодив вам, панове? Ви про щось говорили…
Він ще здаля почув своє ім’я і зрозумів, що мова йде про нього.
— Ні, чому ж. Я все можу повторити, — з незалежним виглядом обізвався художник з сережкою. — Я розповідав їм забавний анекдот про те, як ви, мосьє Кортец, хотіли виміняти в ленінградському Ермітажі ван-дейківського «Лорда Уортона» на підробленого Гогена.
Кортец саркастично посміхнувся:
— У Парижі все йде в анекдот! А щодо підробленого Гогена ви придумали, Прежан.
— Але він так смішно розповідає! — захоплено вигукнула маленька натурщиця з великим гребенем.
— А-а! Ну, тоді я йому прощаю, — поблажливо мовив Кортец. — До речі, ви мені дуже потрібні, Прежан. Ви можете мені подарувати зараз хвилин десять?
— З задоволенням, маестро!
Кортец підморгнув маленькій натурщиці і, взявши художника під руку, попрямував з ним до вільного столика в дальньому кутку кафе.
— Сідайте, Прежан, — сказав він і важко сів на стілець. — У мене дійсно є до вас справа. Але ці ваші анекдоти…