Читать «Втрачений скарб. Інший світ» онлайн - страница 135

Через півгодини все стихло. Тоді Венберг і Петя пішли до сопки. На тому місці, де було підземне місто, зяяла величезна вирва, справжня безодня, на дні якої щось іще курилося і клекотіло. Вони ходили навколо, сподіваючись знайти хоч уламок, хоч осколок прозорого купола, але нічого не знайшли. Місто наче випарувалося, розпалось на атоми. Все навкруги було покремсане і розкидане.

Що сталося з колонією, яка оселилася в кораблі-місті? Чи встигли вони вибігти до вибуху? Чи… Може, воїн Чингіз-хана все-таки намацав випадково потрібний важельок у будці локомотива?

Спустився вечір. Змучені, обірвані, голодні сиділи Петя і Венберг біля вогнища. Венберг нерухомими очима дивився на вогонь і, здавалось, бачив, як непоборний натиск вулканічних газів мне, плавить, давить, розкидає оболонку зоряного міста, як гинуть у всепоглинаючому полум’ї люди… Ніна… Але одразу ж заступаючи це видіння, перед ним сплив образ Арнаутова, коли той впевнено казав: «…кінець кінцем він знайшов би потрібний важельок і локомотив вирушив би в дорогу, куди поведуть його рейки…» І, наче у відповідь на його думки, Петя раптом сказав уголос:

— Може, вони все-таки полетіли туди, в «інший світ»?

Венберг подивився на нього запалими від утоми очима.

— Все може бути, Петю. Все може бути…

Епілог

Ось що розповів мені шановний Григорій Миколайович Венберг. Я не міг не вірити йому — дуже вже логічно і послідовно виклав геолог історію відкриття дивовижного підземного міста. Він не просто розповідав, а докладно, з любов’ю, я б навіть сказав — натхненно описував усі деталі цієї дивної історії. Венберг пам’ятав силу-силенну подробиць, а його оповідання про «живі портрети» й інші чудеса корабля-міста вразили мене не тільки фантастичністю, але й точністю опису. Так могла розповідати тільки людина, що бачила все це своїми очима. І все-таки… все-таки це дуже дивно.

Зауважу, до речі, що прапорщик Петро Благосвєтлов загинув у 1915 році під час наступу Брусилова.

Можливо, мої скромні літературні здібності не дозволили мені повністю відтворити портрети дійових осіб — якогось, тепер забутого, «ракетного конструктора» Арнаутова, богатиря-геолога Майгіна та інших, — але, коли Григорій Миколайович розповів мені про них, я чітко уявив собі кожного.

Що сталося на зоряному кораблі у той пам’ятний липневий ранок? Григорій Миколайович висував кілька припущень. Можливо, Арнаутов, як звичайно, спустився у «трюм» і разом з Майгіним вивчав машини і механізми. Десь у рубці керування він випадково повернув якийсь важіль або натиснув яку-небудь кнопку… Або, може (хто його знає?), Суо стряхнув з себе пригніченість та горе і вирішив сам повести корабель назад на свою далеку батьківщину… Або… Може, справді сталося виверження, яке цього разу знищило чудесний корабель… Усе може бути, як сказав Григорій Миколайович.

Я вирішив докладно записати розповідь Венберга і, як бачите, виконав своє рішення. Запуск космічних радянських ракет і близький політ людини на Місяць надали мені впевненості, що історія, яку розповів мені старий геолог, може зацікавити читачів. Ось чому я не тільки зробив цей запис, а й опублікував його…