Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 6
Микола Миколайович Носов
Пастка вийшла гарна. Спереду ми зробили дірку й дверцята, щоб закрити її, коли зловляться бджоли. А дашок зробили, як у вулику, окремо, щоб пастку можна було відкрити і дістати бджіл.
До вечора мама накупила різних продуктів — крупів, борошна, масла, цукру, булок, консервів — і склала все це в рюкзак, так що рюкзак у мене вийшов важкий. У Сергійка теж вийшов великий рюкзак. Але найбільший рюкзак у Павлика. Він поклав у нього казанок та фляжку, і ще не знаю, що він туди напхав. Одне слово, в нас усе готове. Тепер швидше б настав вечір, а завтра ми прокинемось — і відразу в похід у Шишигино.
8 червня
Ура! Ми вже в Шишигині. Я думав, яка там дача, а це, виявляється, просто дерев'яний будинок, а навколо дерева, навіть паркана нема, тільки стовпи вкопано. Напевно, не встигли зробити. Будинок виявився на замку, і в ньому нікого нема. Тітка Поля кудись пішла. Ми її чекали, чекали, а тоді вирішили, щоб не марнувати часу, піти до лісу і повісити пастку. Пішли в ліс, поклали в пастку меду й повісили її на дерево. Тоді пішли на річку купатися. Вода в річці була холодна. Ми купались, купались, доки аж посиніли від холоду. Потім нам захотілось їсти.
Ми вилізли з води, розпалили на березі вогнище і почали варити обід з консервів. Після обіду ми повернулися на дачу, але тітка Поля ще не прийшла. Павлик сказав:
— А що, коли нам знайти в лісі дупло з бджолами? Ми відразу зловили б цілу бджолину сім'ю.
— Як же знайти дупло? — кажу я.
— Нумо стежити за якою-небудь бджолою, — запропонував Павлик. — Бджола набере меду й полетить до свого дупла, а ми побіжимо за нею і дізнаємося, де живе бджолина сім'я.
Ми помітили на квітці бджолу й стали стежити за нею. Бджола літала з квітки на квітку, а ми повзали за нею рачки і не випускали її з поля зору.
Від повзання у мене заболіли і руки, і ноги, і спина, і шия, а бджола все працювала й не думала нікуди летіти. Нарешті Сергійко сказав:
— Мабуть, бджоли пізніше полетять до себе в дупло. Ходімо ще скупаємось, а потім знову стежитимемо за бджолами.
Ми знову пішли на річку і стали купатися. Купались, купались і зрештою побачили, що день уже скоро кінчиться. Тоді ми повернулися на дачу, а тітки Полі все ще не було.
— Може, вона куди-небудь поїхала і не повернеться сьогодні? — кажу я.
— Повернеться, — каже Сергійко. — Куди вона могла поїхати?
— А що як не повернеться? Ходімо краще додому.
— У мене й так уже ноги болять, — каже Павлик. — Я нікуди не піду.
— Де ж ти ночуватимеш?
— Можна піти на сусідню дачу й попроситися, щоб пустили переночувати, — сказав Сергійко.
— Навіщо на сусідню дачу? — каже Павлик. — Побудуємо курінь і переночуємо тут.
— Правильно! — зрадів Сергійко. — В курені навіть цікавіше. Я жодного разу ще в курені не ночував.
Ми тут же заходилися будувати курінь. Павлик звелів нам наламати зелених гілок, а сам узяв чотири жердини, поставив верхівками одну до одної, щоб вони стояли пірамідкою, і почав обкладати навколо гілками. Коли курінь був готовий, ми наносили в нього сухого моху, а під голови поклали рюкзаки з продуктами. В курені вийшло тіснувато, зате дуже затишно.