Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 37

Ми прослухали листа до кіпця, і всі, як один, відповіли:

— Завжди напоготові!

А потім я пішов додому і думав про цей лист. Я довго думав і побачив, що ми, міські хлопці, ще дуже мало зробили і нам треба ще дуже багато працювати, щоб зрівнятися з колгоспними піонерами. Мені дуже сподобався їхній лист, і я вирішив переписати його до свого щоденника на пам'ять. І от я писав, писав — написав усе, що тут написано, і лише тоді помітив, що мій щоденник кінчається і мені нема де більше писати.

Ну що ж, коли-небудь я куплю ще один загальний зошит і знову писатиму щоденник. А зараз на цьому кінець.

Писав піонер

Миколка Синицин.

ОПОВІДАННЯ

МИШКОВА КАША

Одного разу, коли я жив з мамою на дачі, до мене в гості приїхав Мишко. Я так зрадів, що й сказати не можна! Я дуже за Мишком скучив. Мама також була рада його приїзду.

— Це дуже добре, що ти приїхав, — мовила вона. — Вам удвох тут веселіше буде. Мені, до речі, завтра до міста треба поїхати. Я, можливо, затримаюся. Проживете тут без мене два дні?

— Звичайно, проживемо, — кажу я. — Ми не маленькі!

— Тільки вам тут доведеться самим обід готувати. Зумієте?

— Зуміємо, — каже Мишко. — Що там не зуміти!

— Ну, зварите юшку й кашу. Адже кашу просто варити.

— Зваримо й кашу. Що там її варити! — каже Мишко.

Я кажу:

— Ти дивись, Мишко, що як не зуміємо! Ти ж не варив раніше.

— Не турбуйся! Я бачив, як мама варить. Ситий будеш, не помреш із голоду. Я такої каші зварю, що пальці оближеш!

Уранці мама залишила нам хліба на два дні, варення, щоб ми чай пили, показала, де які лежать продукти, пояснила, як варити юшку й кашу, скільки крупів покласти, скільки чого. Ми все слухали, тільки я нічого не запам'ятав. «Навіщо, — думаю. — Таж Мишко знає».

Потім мама поїхала, а ми з Мишком надумалися піти на річку рибу ловити. Налаштували вудки, накопали черв'яків.

— Стривай, — кажу я. — А обід хто варитиме, якщо ми на річку підемо?

— Що там варити! — каже Мишко. — Морока сама! З'їмо весь хліб, а на вечерю зваримо каші. Кашу можна без хліба їсти.

Накраяли ми хліба, намастили його варенням і пішли на річку. Спершу викупались, тоді розляглись на піску. Гріємося на сонечку і хліб з варенням жуємо. А тоді заходилися рибу ловити. Тільки риба погано клювала: спіймали лише з десяток пічкурів. Цілий день ми на річці протинялися. Надвечір повернулися додому. Голодні!

— Ну, Мишко, — кажу, — ти спеціаліст. Що варити будемо? Лишень таке, щоб швидше. Страх їсти хочеться.