Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 36

— А якщо на кілька днів треба буде куди-небудь летіти?

— Кілька днів бджоли й без тебе проживуть. Вони самі про себе можуть дбати. їм не потрібна нянька.

— Пілотові ще нічого, — сказав Юрко. — Я ось хочу бути матросом чи капітаном на пароплаві, а пароплав як піде в далеке плавання, мало не на цілий рік!

— А ти вулик постав на палубу, — кажу я. — Нехай він і стоїть собі. Поки пливеш морем чи океаном, затикай льоток, щоб бджоли не розлетілись, а як зупинишся коло берега, випускай бджіл, щоб вони на березі погодувались. От і добре буде.

Так ми розмовляли, і я всім довів, що кожен може займатися бджільництвом: і пілот, і шофер, і машиніст, і шахтар. А потім я пішов додому і задумався, як же мені самому бути. Таж я вже. вирішив працювати в Арктиці, а хіба в Арктиці можуть жити бджоли? Там же нема ні квітів, ні дерев, а самі лише крижини та білі ведмеді. А потім я подумав, що, напевно, поки я виросту, люди насадять в Арктиці квітів і дерев, так що й там можна буде розводити бджіл. А якщо до того часу не встигнуть насадити, то я сам насаджу, а поки квіти виростуть, годуватиму бджіл цукровим сиропом.

Неодмінно розведу в Арктиці бджіл!

29 липня

Ми думали, що нам більше не буде листів, а сьогодні раптом знову лист. Ми зранку прийшли на пасіку, тільки Юрко Кусков не прийшов. Раптом, дивимось, біжить Юрко і розмахує конвертом у руці. Виявляється, він заходив до школи і одержав листа. Ми квапливо розпечатали конверт і прочитали листа вголос. Ось що там було написано:

«Дорогі друзі піонери й школярі! Пишуть вам піонери з колгоспу «Ленінський шлях». Ми прочитали про вас у газеті й ухвалили написати вам листа. Дорогі хлопці, нам дуже соромно, що ми, сільські піонери, ще не обладнали у себе пришкільної пасіки, тим часом як ви, міські хлопці, вже розпочали цю роботу і у вас уже є вулик. Дорогі друзі, ми цю нашу помилку виправимо і вже домовилися з колгоспом, і колгосп виділяє для нашої шкільної пасіки два вулики з бджолами. Отож пасіка у нас буде. Але не думайте, дорогі друзі, що ми весь час сиділи склавши руки і нічого не робили.

Наш колгосп міститься далеко в степу. Природа у нас сувора: взимку тріщать нестерпні морози, дмуть віхоли і надувають стільки снігу, що ми навіть до школи ходимо на лижах. Улітку дмуть сильні суховії, так що все сохне і земля від спеки репається. Щоб перемогти посуху, паші колгоспники насаджують ліси. Ми теж ухвалили в цій справі допомогти рідному колгоспові і вже зібрали шість мішків відбірних жолудів, щоб посадити дуби. Ми боремось із шкідниками сільського господарства — ховрахами. Цього року наш піонерський загін знищив півтори тисячі ховрахів і врятував від загибелі п'ятнадцять тонн зерна, бо кожен ховрах з'їдає за літо до десяти кілограмів зерна. І ще ми взяли шефство над колгоспним телятником. У кожного піонера тепер є по двоє підшефних телят. Ми стежимо, як ростуть і розвиваються наші підшефні чотириногі. При школі у нас є сад і дослідний город. Усі ми працюємо в саду і на городі і добиваємося, щоб був великий урожай.

Дорогі хлопці, ми знаємо, що ви у місті теж працюєте — саджаєте квіти і дерева, закладаєте сади і парки, а ось тепер, виявляється, навіть почали розводити бджіл. І це дуже добре, дорогі друзі! Нумо ще краще працювати, ви там, а ми тут, щоб наша улюблена Батьківщина процвітала і вкрилася зеленню та садами, щоб усього було багато і всьому нашому народові жилося добре, як учить нас наша партія.

На цьому ми кінчаємо нашого листа. До побачення, дорогі друзі! До боротьби за справу Комуністичної партії будьте напоготові!»