Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 17
Микола Миколайович Носов
Тому бджолам не треба ображатись на людей, а людям не треба ображатись на бджіл, якщо бджоли їх жалять.
Щоб бджоли не жалили, треба надягати сітки і підкурювати бджіл димом.
От і буде все добре!
А ми полізли до бджіл без сіток, за що й були покарані.
17 червня
Сьогодні Павлик зробив з паперу голуба і пускав по кімнаті. А Сергійко зробив голуба і пустив його з балкона прямо на вулицю. Голуб перекидався у повітрі, перекидався і впав просто посеред бруківки.
Ми всі троє заходилися майструвати голубів і пускати з балкона. У мене один голуб перелетів через вулицю і впав на дах будинку напроти. А в Сергійка голуб упав на автомобіль, який мчав вулицею, і поїхав на цьому автомобілі. Потім мені стало нудно, і я пішов додому. Вдома на мене чомусь напала туга. Ось я сиджу й нуджуся, і нічого не хочеться робити.
18 червня
Знову робили голубів і пускали з балкона, тільки це нам швидко набридло. Ми стали грати в шашки, але й шашки хутко набридли. Тоді ми стали грати в різні інші ігри, але вони теж нам усім набридли.
Сергійко сказав, що йому нудно, й пішов додому. Мені теж уже не хотілося грати. Я пішов додому, і знову на мене напала туга. Я задумався, що таке туга і звідки вона береться. Може, туга — це нудьга? Ні, по-моєму, туга не нудьга. Якщо нудно, то можна пограти в що-небудь, і нудьга минеться, а якщо у людини туга, то їй навіть грати не хочеться.
По-моєму, туга нападає від неробства. Коли робиш що-небудь корисне, то ніколи не буває туги. А коли цілий день байдикуєш чи займаєшся якоюсь дурницею, то потім стає прикро, що змарнував час. По-моєму, туга — це прикра нудьга.
Он що це таке!
19 червня
Павлик зранку нудьгував і не хотів ні в що грати. По обіді він кудись зник. Ми із Сергійком обшукали весь двір, облазили всі горища, сараї — ніде не знайшли. Тоді ми вирішили, що він пішов до когось із хлопців, і перестали його шукати. Потім нам стало нудно.
— Якби ми працювали разом з усіма хлопцями на пасіці, нам не було б нудно, — сказав Сергійко.
Я кажу:
— Нумо, поки Павлика нема, підемо й подивимось на бджіл.
Сергійко зрадів:
— Ходімо швидше, поки не повернувся Павлик, а то він скаже, що у нас забракло твердості.
Ми мерщій пішли до шкільного саду і ще здалеку побачили вулик. Коло вулика сиділа якась фігура і витріщала очі на бджіл. Ми підійшли ближче і побачили, що ця фігура був Павлик.
— А, — закричали ми, — то ось яка у тебе твердість! Нам сказав, що не треба цікавитися бджолами, а сам сидиш тут і цікавишся! Хіба так товариші чинять?
Павликові стало соромно.
— Я, — каже, — ненавмисне сюди зайшов. Ішов, ішов і зайшов.
— Байки! — кажемо ми. — Просто захотів на бджіл подивитися!
— Слово честі, хлопці! Навіщо мені на них дивитися? Зовсім нема, чого!
— Чого ж ти дивишся, якщо нема чого?
— А ви самі чого прийшли?
— А ми теж ішли, ішли і зайшли. Бачимо — ти тут сидиш, ну й зайшли на тебе подивитись.
— Брешете! У вас, напевне, твердості забракло, от ви й прийшли на бджіл подивитись.