Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 19
Микола Миколайович Носов
22 червня
О і яка досада! Ще не готова карточка. Галя каже, плівка ще не просохла. Ми питаємо, чи добре ми вийшли. Вона каже:
— Ось завтра зроблю карточку, побачимо.
Я дуже хвилююся: сліпий я чи з очима? І як це я умудрився кліпнути в такий час!
Швидше б завтра настало!
23 червня
Карточка готова! Всі хлопці добре вийшли, тільки я вийшов з відкритим ротом. Не збагну, як це я умудрився розкрити рота! Все гарно. І очі є, а рот відкритий. Хлопці знову лають мене:
— Навіщо тобі потрібно було рота роззявляти?
— Я ненавмисне.
— «Ненавмисне»! Ти б іще язика висунув!
— А вам що? Адже ви гарно вийшли.
— Ми то гарно, а ти весь вигляд псуєш.
— Чим же я його псую?
— Та сидиш із роззявленим ротам, мов акула! Тоді я став просити Галю:
— Галю, чи не можна мені чим-небудь рота замазати?
— Чим же його замазати? — каже Галя. — По-моєму, ти добре вийшов. Дуже схожий.
— Атож, — кажу я, — схожий! Хіба я такий? Я гарний.
— Ну, ти й тут дуже гарний.
— І зовсім не гарний. Тут у мене якийсь пришелепкуватий вигляд вийшов.
— Зовсім не пришелепкуватий. Просто рот трішечки відкритий, тому що ти усміхаєшся, а вигляд нормальний. Дуже навіть розумний вигляд.
Це Галя, напевне, навмисно сказала, щоб мене втішити. А може, у мене насправді розумний вигляд, тільки мені самому непомітно? Не знаю…
Тільки на карточках я чомусь завжди виходжу погано. У житті я вродливий, а тільки-но знімусь, обов'язково не такий. Ось і на цій карточці. Рот нехай уже, це я сам винен, а ніс чому такий? Хіба у мене такий ніс? У мене гарний, а тут він задирається догори, ніби кома. А вуха? Хіба у мене вуха стирчать, як самоварні ручки? Ну нічого. Все-таки я трохи схожий. Можна впізнати, що це мене зняли, а не когось іншого. Якась схожість є.
Головне — вулик добре вийшов. І ми із Сергійком та Павликом попереду всіх, на найвиднішому місці.
Коли ми йшли додому, Сергійко сказав:
— І навіщо ми наперед вилізли! Навіть незручно якось! Можна подумати, що ми найголовніші в цій роботі.
— Правда, — каже Павлик. — Діла не зробили, навіть кинули, а коли і без нас усе вийшло, то ми наперед ліземо. Тепер усі про нас думатимуть, що ми хвальки.
Дома я думав про похваляння. Що таке похваляння? Чому люди хваляться? Ось наприклад, деякі вважають, що вони дуже добрі, і всім торочать, які вони добрі. А навіщо про це казати? Якщо ти добра людина, то й без слів видно, що ти добра, а якщо ти недобра людина, то хоч скільки кажи, все одно тобі не повірять. А то є ще такі люди, які уявляють, що вони дуже красиві, і всім про це розповідають. А чого про це говорити, якщо й так видно, красивий ти чи некрасивий. А то ще трапляються такі люди, які уявляють, що вони страшенно розумні, і от вони базікають, базікають, навіть про те говорять, чого самі не тямлять. І отут-то всі бачать, розумні вони чи не розумні. По-моєму, похваляння — це просто дурощі. Дурному завжди чомусь здається, що він кращий за інших, а розумний тямить, що інші, може, ще кращі за нього, тож і хвалитися нічим.
24 червня