Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 16

— А от побачимо.

Гриць образився і пішов.

Ну й гаразд. Ось пожалять їх бджоли, тоді перестануть храбрувати.

13 червня

Сьогодні шия вже не так болить. Головою можна крутити, тільки не дуже швидко. Якщо швидко крутити, то ще трохи болить. У Павлика шия теж іще болить.

Приходив Гриць і показував, який вони зробили димар. Напустив повну кімнату диму й пішов. Подумаєш! Неначе ми диму не бачили!

14 червня

Сьогодні шия вже зовсім не болить. І гуля на голові не болить. Та й гулі ніякої нема. Вже пройшла гуля, і голова теж добре крутиться. Навіть мотати головою можу. Тільки навіщо мені мотати головою? Я ж не коняка, щоб головою мотати. Більше нічого цікавого не було.

15 червня

Вранці ми з Павликом прийшли до Сергійка і стали грати в шашки. Я виграв у Сергійка двічі, а в Павлика тільки раз, а Павлик у мене виграв тричі, а в Сергійка ні разу, у мене Сергійко теж виграв двічі. Раптом прибігли Євгенко та Юрко:

— Хлопці, йдіть швидше! Бджоли приїхали!

— Звідки?

— Ну, посилка прийшла. Ціла скринька, а в ній бджіл повно-повнісінько! Так і рояться! І ще там дві рамки з готовими стільниками. Ідіть швидше, будемо бджіл у вулик садити. Дуже цікаво!

Ми схопились і хотіли бігти.

— А! — зрадів Юрко. — Казали, що вас бджоли не цікавлять, а тепер самим цікаво!

— І ніскілечки не цікаво, — кажемо ми. — Неначе ми бджіл не бачили!

— Бачили, та не таких. Наші бджоли гарні!

— Ну й цілуйтеся з ними, якщо такі гарні!

— І будемо цілуватись. А ви ще прийдете до нас.

Юрко з Євгенком пішли.

Я кажу:

— Цікаво піти глянути, які це у них там бджоли.

— Не треба, — каже Павлик. — Усі скажуть, що у нас ніякої твердості нема..

— Чому?

— Тому що тепер хлопці подумають, нібито ми злякалися труднощів і кинули діло, а коли за нас інші добились, ми теж прийшли. Якщо ми твердо вирішили кинути, то треба бути твердими.

— Правильно, — каже Сергійко. — Ми всім докажемо, що у нас є твердість.

Увечері я пішов додому і думав про бджіл. Усе-таки бджоли, по-моєму, не такі вже погані. Вони чесно працюють і носять до свого вулика мед. І дуже дружно живуть.

Я ні разу не бачив, щоб дві бджоли побилися між собою.

16 червня

Зранку ми сиділи в Павлика і грали в шашки. Потім мені набридло грати, і я пішов додому. Дома я знову думав про бджіл. Чому вони жаляться: від злості чи просто так? По-моєму, все-таки не від злості.

Бджоли захищаються жалами від своїх ворогів.

Якщо хто-небудь нападе на вулик, то вони його жалять. Вони навіть ведмедя пожалять, якщо він полізе до них у вулик по мед.

І правильно зроблять. Адже вони для себе запасають мед, а не для ведмедів. А людей вони жалять, мабуть, помилково.

Адже бджоли не знають, що люди не хочуть їм зла заподіяти. Звідки їм це знати!

Хоч люди теж забирають у бджіл мед. Але ж люди забирають не весь мед. Скільки треба, стільки і беруть, а за це люди дбають про бджіл, роблять для них вулики, ховають на зиму в добрі теплі зимівники.

Коли б люди не піклувалися про бджіл, то бджолам було б значно гірше. Жили б вони тільки в дуплах чи в якихось шпаринах, а тепер вони живуть у гарних вуликах, і, коли їм нічого їсти, люди навіть підгодовують їх цукровим сиропом.