Читать «Щоденник Миколки Синицина» онлайн - страница 14
Микола Миколайович Носов
— Гаразд, — кажемо, — потім додивишся. Треба вставати та саджати бджіл у вулик.
Сергійко каже:
— Ви підіть скажіть хлопцям, що ми вже дістали бджіл, а я поки що одягнуся.
— А де ж пастка?
— Пастка там, на балконі. Я її вчора ввечері поставив на балкон, щоб бджолам у кімнаті душно не було.
Ми вийшли на балкон. Дивимось… Лелечко, що діється! Дверцята пастки відчинено, бджоли з неї вилазять і розлітаються на всі боки.
— Ах ти опудало! — закричав на Сергійка Павлик. — Спить собі, а тут бджоли повтікали!
Сергійко вискочив на балкон.
— Чого ж ви дивитесь? — закричав він. — Бджоли розлітаються, а вони дивляться!
Він підбіг до пастки і закрив мерщій дверцята.
— Чого ти кричиш? — каже Павлик. — Неначе ми винні! Ти сам залишив пастку відчиненою.
— Як це я вчора не помітив, що дверцята відчинено? — каже Сергійко. — Чому ж вони відчинилися?
— Роззява! — кажу я.
— А я винен? Це все тітка Поля! Мені тут через неї прочуханка була. Зовсім не до бджіл було.
— Ну от! А тепер там, напевне, жодної бджоли не лишилося, — оказав Павлик. — Напевне, всі розлетілись.
— Може, хоч трохи лишилось, — каже Сергійко. — Треба подивитися.
Я хутчій відкрив кришку пастки, і ми втрьох заглянули в неї. У пастці виявилося ще багато бджіл. Вони почали вилазити вгору. Павлик замахав на них рукою, щоб вони лізли назад. Одна бджола вилетіла і сіла мені на руку. Я злякався, випустив кришку і затряс рукою, щоб скинути бджолу, а вона як жигоне мене! Я як закричу, як лясну бджолу рукою — і роздавив. Тут усі інші бджоли загули й ну вилітати з пастки і жалити нас. Павлик злякався — і бігом у кімнату. Сергійко за ним. Одна бджола вжалила мене в шию, інша вчепилась у чуприну. Я теж побіг у кімнату й ну витягати бджолу з чуба, та вона все ж устигла вжалити мене в голову. Павлика дві бджоли вжалили в шию і одна в губу. Сергійка одна бджола вжалила в носа, а інша в потилицю.
Ми побігли на кухню і стали мочити укушені місця під краном. Біль палив як розпеченим залізом. Ми заходилися витягати один у одного бджолині жала. Длубались, длубались, насилу витягли, але біль усе-таки не вщухав.
— Це ти все винен! — кричав Сергійко на Павлика. — Розмахався тут руками! Бджоли не люблять, коли на них руками махають.
— А ти тихіше кричи! — каже Павлик. — Хіба тебе одного вжалили? Мене теж, напевне, ужалили, та ще в губу!
— А мене в носа вжалили. Знаєш, як боляче!
— Подумаєш, у носа! Що тобі носом робити? А мені губою розмовляти треба.
— Можеш не розмовляти.
Вони надулись і перестали сперечатись.
Ми довго мовчки сиділи на кухні, мочили у воді хустинки і прикладали їх до укусів. Раптом Сергійко сказав:
— А пастка відчинена!
Ми побігли в кімнату і виглянули на балкон.
Пастка була відкрита. Над нею кружляло кілька бджіл, але вони швидко полетіли геть. Ми вийшли на балкон і заглянули в пастку. Всередині було порожньо.
— Всі розлетілися! — сказав Сергійко.
— А може, вони ще прилетять назад? — кажу я.
— Виглядай! — відповів з прикрістю Павлик.
У цей час на вулиці показалися Толя та Юрко. Вони побачили нас на балконі і закричали: