Читать «Золоті Ворота» онлайн - страница 7

Мертві тягнуть за собою живих.

Мертві породжують мертвих.

Але неможливо довго утримувати Вогонь Духу в лабіринті хитросплетінь. Дитя Духу, котре Мати Світу «в яслах народила, сінцем притрусила Господнього Сина», виростає і, визрівши, струсоне Світ, світ обману і насилля, сутінків та смерті.

І тоді на стеблі Життя виросте суджена квітка Любові, котра напоїть спраглі серця пахощами Небувалого, Неуявного Краю, котрий мариться людям з давніх-давен, котрий заповіданий всім нам Христом і його Синами як ЦАРСТВО СВОБОДИ.

Мій дух назвав його в одному видінні Світонією. Так його звали древні гностики Краєм Світла, так описували махінейці, як Царство Світла, — нерушиме, чисте, неосквернене, дитяче, ніжне, невмируще, незміряне, нетлінне…

Де ж вона? Де вона? Де та Світонія? Про неї мріяли віруючі, поети, страдники, аскети, утопісти, знедолені, повстанці всіх народів…

Її уявляли на небі, в майбутті, в заморських краях…

А вона була і єсть поруч, тут, тепер, у надрах нашої душі. Вона незримо кличе нас до Світу Вічної Казки, до Любові, до Небувалого. Не примари тисячолітніх принижених молінь, не брехливі соціальні утопії, котрі неминуче стають карикатурами і в’язницями духу й тіла, а проникнення в Світ Духу, в Надра Першожиття, повернення до Матері Сущого, до скарбів власної душі…

Я бачив у снах, у видіннях Світонію. Вона пронизує наш світ, вона схожа на цей світ, близька йому, але разом з тим — полярна!

Тут все в рабстві, в нікчемності, плинності, смертності.

Світонія звільняє душу для Вічної Гри по Закону Свободи.

Хтось скаже: ми чули такі містичні байки! Куди нам іти? Кидати живе заради абстракцій? Досить окультних і попівських казок — вони ні до чого не привели, крім забобонів та муки! Є живі люди, є жива Україна, чи Франція, чи Індія, чи Росія! Заради них і варто боротися, діяти!

Я відповім: ти помиляєшся, Друже! Я не кличу до химери. Навпаки — я закликаю залишити химери! І ці химери — наша теперішня свідомість, наука, релігія, виховання, спосіб життя, — коротше кажучи, все, що формує нинішній тип Людини, як затемнений образ Боголюдини, котра захована в надрах душі.

Щоб вона звільнилася, щоб ми повернулися самі до себе, треба збагнути це.

Збагнути глибоко, не інтелектуально, а духовно, суттєво, то ми теперішні — це не ми, це нав’язана нам подоба, сформована світом обману.

І коли ми це збагнемо, тоді стане зрозуміло, що Нове Небо і Нова Земля не в химерних трансцендентних світах, а тут; що Преображення Світу — це Преображення цих матерів, цієї України, цієї Землі, цієї Людини, цієї Природи. Це воскресіння мертвого Лазаря, це воскресіння Христа, покладеного в гробі, це Преображення Фаворське…

І це стане ясно духовним та соціальним шукачам, що Людина Внутрішня незалежна від обставин, що Україна — не географічне, економічне чи політичне поняття, яке можна перекроювати так чи так!