Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 83

Акція передових полків вдається згідно з наміченим пляном. Знищення великої сили Каліновського, що мала приготовити терен під задуману концентрацію польського війська в Україні, - заломлює цей основний плян короля і примушує короля пересунутися далеко на захід, аж під Сокаль. Уже те одне унеможливлює покищо акцію польського війська в серці України і пересуває цілу кампанію на захід, а це з кожного погляду було безпечніше й догідніше для Хмельницького. Сам же гетьман цим разом має зорганізоване запілля і зв'язки для постачання потрібного воєнного матеріялу, харчів і паші, а тому з більшою впевненістю, не ощаджуючи надмірно часу, - як це бувало в попередніх роках, - оперує доволі далеко від своєї центральної бази. Для постачання матеріялів і харчів використовує повстанчі загони Волині й Полісся, отже районів, що задля своєї теренової недоступности зберегли ще доволі великі припаси й охоронили їх були перед воєнними випадками. Сам центр української держави забезпечує невтральністю Радзівіла, але все ж гетьман таки обсаджує литовську границю ще й сильними пограничними полками - "на всякий випадок".

У передберестецькому періоді Хмельницький оперує головно зручним маневром, і то на те, щоб виснажити польське військо, щоб воно, навіть після можливо переможної для себе битви, не змогло, вже зібрати сил до дальшого походу вглиб української держави.

Така стратегія, звана звичайно стратегією виснажування, неподільно панувала в Европі від сотень років. Тридцятирічна війна - це власне яскравий приклад саме такої стратегії. Дух часу вимагав тоді таких засобів бою, що їх в одному, дрібному загалом, фраґменті бачимо в Хмельницького.

Під Нюрнберґом Адольф Ґустав тижнями стояв на місці проти Валленштайна і навіть не думав про бій. Обидва війська винищували засоби прохарчування в околиці, - щоб врешті після вісьмох тижнів одне з них, - в цьому випадку шведи, - уступило.

Тому стратегію виснаження можна вести лише до певних меж, а їх визначувало виснаження власного війська. Хмельницький у таборах під Тернополем недостачу харчів відчував неменш, як і поляки під Сокалем. Знаємо теж і про недуги, що завелися були в козацькому війську. Та все ж таки український елемент на труди й невигоди був видержливіший, ніж поляки.

Остаточно Хмельницькому залишилося до вибору: або відступити або йти в бій з головними польськими силами. Як бачимо з загальної характеристики боїв гетьмана, - відступ йому був завжди чужий. Тому одиноке, що могло прийти після цього виснаження - це бій.

Подібно зрештою князь Руперт, стоячи проти пуритан Кромвеля не міг чекати далі, бо голод і пошесті десяткували йому військо. Можливий відступ гетьмана - відкривав би польському королеві шлях на Київ, а з тим і невтральність Радзівіла була б дуже непевна. Завдання Берестечка це була не так конче виграна, як власне послаблення польського війська до тієї міри, щоб унеможливити дальший похід короля. Така була стратегія і такі бойові заложення XVII сторіччя. Тому й Валленштайн під Люцен в 1632 р. протиставився шведам битвою, хоч наперід знав про свої невеликі вигляди на виграну. Але Хмельницький Берестечком спинив короля так, як Валленштайн Люценом стримав шведів від окупування Саксонії.