Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 74

6-ого липня прийшли зо Львова важкі гармати. Почався посилений обстріл козацького табору, - та він не тривав довго, бо всі ті гармати від частого стріляння порозривалися.

Поляки помалу підсувалися під український табір, висипаючи земляні вали й підходячи апрошами. Ставало ясно, що надходить час головного польського штурму. Джеджалий, щоб зискати на часі, почав з поляками переговори. Ще 5-ого липня дрібні бої йшли далі. Козаки одним наглим наступом відбили горби, розбили польські полки й відігнали їх на декілька кілометрів. Вночі перед світанком 6-ого липня козаки під проводом полковника Богуна зробили вилазку з табору на польську заставу, що берегла недавно побудованого мосту на річці. Богун вирізав цілий відділ і напав на польське ліве крило. Бій тривав дві години, і лише допомога генерала Убальда з німецьким полком змусила козацьку вилазку повернутися до табору.

Того ж дня Джеджалий вислав на переговори до короля полковників Гладкого, Петрашенка і Крису; вони прибули до польського табору з пропозицією про перемир'я.

Король поставив важкі умови: козаки мали видати гетьмана з Тимошем, старшину й шляхту, що пристала до козаків, далі - військові клейноди та пристати заново на Куруківську ординацію з 1625 р.

Криса залишився в польському таборі як закладник, а Петрашенко й Гладкий повернулися по відповідь.

Другого дня - 7-ого липня козаки відповіли на вимоги короля письмовою відмовою: "видати їх не можемо і не видамо, бо так рішила рада військова й чернецька.

Гармати теж видати не можемо. А щодо шляхти… теж не видамо. Хмельницького й його сина та Виговського ми видали б…, та тільки їх не маємо. Про козаків і чернь… аби залишилися при таких вільностях і свободах, як у Зборівських пактах написано. Пани до своїх маєтків в Україні нехай здорові їдуть, тільки без хоругов…"

Така глумлива й самопевна відповідь козаків лише озлобила поляків. Було ясно, що українське військо не брало цих переговорів серйозно, воно не почувало себе зле і насправді не мало ніякого наміру миритися. Навпаки, своїм письмом диктувало наново королеві такі прикрі йому Зборівські пакти, що їх Польща не дотримала.

В цьому найкращий доказ, що до того часу в битвах під Берестечком українське військо почувало себе морально вище, ніж польське.

Король, озлоблений підступом і насмішливим тоном листа, наказав бити з гармат, а одночасно поляки загатили річку понижче козацького табору. Пляшівка розлилася з берегів і де-не-де знищила побудовані козаками греблі та підмулила частину табору.

8-ого й 9-ого липня козаки перестали стріляти з гармат і в таборі був спокій. Здавалося, що козакам забракло пороху.

Вночі з 9-ого на 10-е липня на воєнній нараді поляки рішили вранці розпочати головний наступ. Та ще таки вночі змінили це рішення, бо дістали вістку, наче б то Хмельницький повертається з підмогою й татарами.

"Аж церу змінили", - пише про польське військо один з приявних у таборі.

Козаки довідалися про польську нараду й її рішення, але не знаючи про зміну цього рішення, постановили вночі вийти з табору тимбільше, що не стало поживи й паші.