Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 63

"Старі леви, пострах Европи, мовчки клалися на солому й гинули без слова жалю, а Річпосполита, що їх найняла на свою оборону, не давала їм того, що мав кожний прошак при дорозі, кожна домашня тварина. І це були люди, що здобували Европу під Ґуставом Адольфом", - так описує історик Кубаля прийняття недобитків Каліновського в польському таборі.

27-ого травня король зробив перегляд війська. Ще не було прибуло посполите рушення, що збиралося помалу й неохоче.

В усіх тодішніх військах найважнішим родом зброї була кіннота. Польська кіннота була дуже сильна і своїм складом відповідала вповні тодішнім умовам бою.

Артилерія була дуже численна і включувала, крім полкових гармат, ще важкі "діла", що їх король наказав забрати з більших міст і замків: і так з Дубна поляки привезли під Сокаль 15 штук, із Замістя 19 штук і незнане ближче число з Бродів та Львова.

Як подає згаданий вже Й. Маєр, - уже під Берестечком наспіла в польський табір вістка, що німецький цісар присилає в допомогу королеві 7.000 німців. Вони в тому часі були вже під Краковом. Чи ця допомога дійшла на час і коли, - не відомо.

В польському таборі були всі визначні полководці, між іншими, генерал артилерії Пшиємський, генерал Говальд і полковник С. Чарнецький.

Похід польського війська. Тимчасом в укріпленому польському таборі почався голод і пошесні недуги. Шляхта, очікуючи Хмельницького, роз'їжджувала по знищеній околиці і, не маючи вже нічого путнього здобувати, стала нападати на польські шляхетські двори та замки, руйнуючи їх наче своїх ворогів. Скрізь в околиці Сокаля відбувалися постійно малі битви, здобування укріплених замків, "заїзди" на шляхетські двори тощо. В самому таборі часто громилися взаємно різні польські хоругви. Кривавим сутичкам і порахункам не було кінця.

Король ніяк не міг опанувати цього хаосу, бо хоч формально мав владу начального вождя, то супроти своєвільности визначних польських панів не міг виконувати її як-слід.

Ніхто з маґнатів не слухав його наказів і заряджень. Щодня відбувалися різні наради й віча, військо відгрожувалося, що покине табір і розійдеться по домах.

Врешті забракло грошей на виплату жалування (жолду). Щоб недопустити до повного занепаду дисципліни й розбиття цілої сили, король, змушений домаганнями шляхти, дозволив пограбувати польський монастир і костел в Сокалі, де, згідно з чутками, довколишня шляхта заховала свої скарби.

"Це за порядних вождів у війську нечувана річ", - оповідає в своїм щоденнику Осьвєнцім.

Та грабунок не дав бажаного висліду. Грошей багато не було. Шляхта, дорікаючи королеві й панам, погрожувала, а врешті таки одинцем почала роз'їздитися додому.