Читать «Бои Хмельницького» онлайн - страница 61

Перед самим боєм Хмельницький зробив перегляд війська; польські джерела подають його силу на: 90.000 піхоти, 12.000 кінноти, 100.000 неузброєної "черні", 100.000 татар із челяддю. Ці числа, очевидно, сильно перебільшені й виходять далеко поза мобілізаційну спроможність тодішньої України. Те саме стосується й числа татар, яких могло бути щонайбільше 20-30.000.

Крім бойових відділів і таборів, ішло ще з військом українське жіноцтво, оці "чарівниці", як їх називають польські тогочасні джерела. Воно сповняло обов'язки розвідувальниць, лікувальниць, займалося ладженням для війська страви тощо.

Недостача власної кінноти змусила Хмельницького найняти татарські відділи. Тогочасна тактика недозволяла йти в бій без кінноти. Тому не диво, що Хмельницький зволікав із боєм аж до приходу хана з цілою ордою, тогочасна воєнна тактика вимагала від кінноти вирішальних ударів в бою. Хоч до того легка татарська кіннота й не дуже то надавалася, то все ж таки її чинність, як рухливих малих відділів, була незаступна й неоціненна.

У війську Хмельницького був збір найкращих українських старшинських сил, вишколених і загартованих у давніших боях, постійних товаришів гетьмана від самих початків його воєнної діяльности.

Тheatrum Europaeum (VII, стор. 76) подає, що Хмельницький мав 16 полків, кожний в силі понад 3.000 люда, під проводом таких полковників: полки: чигиринський - Федір Якубович черкаський - Яцько Воронченко, канівський - Семен Савич, корсунський - Лукіян Мозиря, білоцерківський - Михайло Громик, уманський - Осип Глух, брацлавський - Іван Богун (Федорович), кальницький - Іван Хведоренко, київський - Антін Жданович, переяславський - Федір Лобода, кропивенський - Филон Джеджалий, прилуцький - Тиміш Носач, миргородський - Матвій Гладкий, полтавський - Мартин Пушкаренко, ніжинський - Прокіп Шумейко, чернігівський - Мартин Небаба.

Крім того маємо відомості ще про таких полковників: Маркевич, Грунька, Губ'яло, Дик, Хвацько, Стасенко, Криса і Виговський.

Козацький полк, подібно як зрештою в усіх тогочасних військах, був числово неозначеною одиницею й залежно від припливу повстанчих сил нараховував від кількох до кільканадцяти тисяч люда. Козацька піхота - це ядро тогочасної української армії. Вона, на диво тодішній воєнній тактиці, часто вирішувала бій і не уступала з поля нікому, за вийнятком сильного зосередженого удару важкої кінноти. Знамениті стрільці, витривалі на холод і голод, нестримні в наступі, непоборні в оборонному таборі, викликали подив сучасного їм світу.

В бою наступали лавами, змінюючи їх глибину залежно від бойових і місцевостевих обставин. В наступі на укріпленого ворога стосували зразково виконану своєрідну методу наступу, висипаючи довкола доосередні вали й "апроші". Ця практика, що нею козаки воювали здавна, завелася в Европі заледве під кінець 30-річної війни і звідси вона й прийшла опісля до Польщі під назвою "нідерляндської" тактики.

Українська кіннота, хоча з числового погляду все була слаба, виконувала свої завдання бездоганно. Нападала і вдаряла нагло, застосовувала скорі маневри й вела успішну розвідкову службу. Та саме через невелике число українського кінного війська Хмельницький, щоб перебороти труднощі розвідки й тактичних маневрів, мусів послуговуватися татарами.